Читать «Справа Сен-Ф"якрів» онлайн - страница 58
Жорж Сименон
Він сів, або, точніше, плюхнувся на лаву.
— Отже, рівно о десятій буде похорон…
Він глянув на факельників, потім на людей, що йшли повз корчму, збираючись на похорон.
— Між нами кажучи, чи вважаєте ви, що обов'язок Метейє полягає в тому… Зрозумійте мене правильно… Ми усвідомлюємо становище, і саме завдяки…
— Мені можна піти, пане?
Мегре не слухав. Він говорив адвокатові:
— Ви ще не зрозуміли?
— Інакше кажучи, якщо взяти ситуацію в цілому…
— Добра порада: не беріть нічого!
— Значить, ви вважаєте, що краще поїхати без…
Ернест, стискаючи в руці сюрчок, відчинив двері й шмигонув геть.
— З точки зору закону ми у вигідному стане..
— Вигідному, точно!
— Авжеж… Саме це я й казав своєму…
— Він добре спав?
— Навіть не роздягався… Цей хлопець дуже нервовий, дуже вразливий… Тепер молоді люди з порядних родин…
Але факельники вже підводилися і, розраховуючись, прислухалися до їхньої розмови. Мегре теж підвівся, зняв з вішалки пальто з плюшевим коміром, почистив свого капелюха рукавом.
— Ви обидва матимете змогу зникнути по-англійському під час…
— Під час похорону?.. В такому разі мені треба викликати таксі по телефону.
— Саме так…
* * *
Священик був у стихарі, Ернест і ще двоє служок — у чорних сутанках. Хрест ніс кюре з сусіднього села. Усі йшли швидко, бо було холодно.
Селяни купками юрмилися біля під'їзду замка. Всередині будинку нічого не було видно. Нарешті двері відчинилися й з'явилася труна, яку несли четверо чоловіків. За ними виднілася чиясь висока постать. Це був Моріс де Сен-Ф'якр. Він ішов випроставшись, запалі очі почервоніли.
Він був не в чорному. Один він був не в жалобі.
Проте, коли він, зупинившись у дверях, окинув поглядом натовп, усі відчули себе трохи ніяково.
Він вийшов із замка сам, нікого не було поруч. І сам-одии він ішов за труною…
Зі свого місця Мегре бачив будинок управителя, що був колись його домівкою, а тепер стояв із наглухо зачиненими дверима й вікнами.
В замку жалюзі теж були спущені. Лише з вікон кухні визирали обличчя слуг.
Дзвони били не вгаваючи.
Мегре глянув на графа — той дивився на нього.
Чи не помилився комісар? Йому здалося, що на губах Моріса де Сен-Ф'якра майнула усмішка. Але то була не скептична усмішка гульвіси-парижанина, прогорілого синка порядних батьків.
Усмішка ясна, довірлива…
Під час меси всі почули слабкий сигнал таксі? То малий паскудник тікав у супроводі очманілого з похмілля адвоката.
ПІСЛЯМОВА
«Завод Сіменона…»
Так назвали сусіди будинок Жоржа Сіменона, одного з найпопулярніших письменників сучасності.
В кожному жарті є трохи правди. Особливо наявно присутня вона в цьому доброзичливому жарті сусідів «батька» Мегре.
Ім'я Сіменона давно вже не потребує рекомендацій — воно відоме не лише в країнах, де розмовляють французькою мовою, романи його перекладено десятками мов світу; цілком певної цифри не назвав би й він сам.
«Завод» прокидається о восьмій. І одразу ж починає працювати великий, добре злагоджений конвейєр, що діє з математичною точністю.
Будинок великий. Власне, це замок, хоч і в модерному стилі.
