Читать «Справа Сен-Ф"якрів» онлайн - страница 56

У тьмяному світлі двох свічок небіжчиці майже не було видно; можна було розрізнити лише ніс, який здавався неприродно великим, та руки з чотками.

— Геть!

Граф виштовхнув Еміля Готьє з кімнати й зачинив за собою двері. Усі пішли до сходів.

Еміль Готьє сходив кров'ю. Він загубив десь хусточку. Лікар дав йому свою.

Вигляд він мав жахливий: на розбитому обличчі закипіла кров; ніс — суцільна рана, верхня губа розсічена…

Але найбридкіше, найогидніше було не це, а його очі — вони бігали, ховалися….

Моріс де Сен-Ф'якр, випроставшись із виглядом господаря, який знає, що має робити в своєму домі, широкою ходою пройшов уздовж довгого коридора першого поверху, відчинив двері — знадвору ринула хвиля морозного повітря — і гримнув на батька й сина:

— Забирайтеся!..

Але коли Еміль підійшов до виходу, він знову схопив його інстинктивним рухом.

Мегре досить виразно почув схлип, що його ледве стримав граф. Він бив знову, майже несвідомо, і ричав:

— Сволота!.. Сволота!..

Зрештою, комісарові досить було торкнутися його плеча, Сен-Ф'якр опанував себе і буквально викинув тіло за поріг, а потім зачинив двері.

Вони ще встигли почути слова старого:

— Емілю… Де ти?..

* * *

Священик молився, спершись на буфет. У кутку заклякли Метейє і його адвокат, з острахом дивлячись на двері. Увійшов Моріс де Сен-Ф'якр, високо піднявши голову.

— Панове… — почав він.

Та ні, він більше не міг сказати й слова! Він був надто збуджений і важко дихав. Сили вже залишили його.

Він потиснув руку лікареві, потім Мегре, даючи зрозуміти, що тепер їм лишається тільки піти. Потім повернувся до Метейє і його супутника, мовби чогось чекаючи.

Ті двоє, здавалося, не розуміли, чого він хоче. Або ж їх паралізував страх.

Щоб показати їм на поріг, досить було одного-жесту. Граф клацнув пальцями.

І все!

Але ні! Адвокат заходився шукати свого капелюха, і Сен-Ф'якр гаркнув:

— Швидше!..

За дверима Мегре почув шепіт і зрозумів, що то слуги намагаються збагнути, що ж відбувається зараз у замку.

Комісар накинув на плечі своє важке пальто. Він відчував потребу ще раз потиснути руку Сен-Ф'якрові.

Двері були відчинені. Надворі ясно, холодна ніч, на небі ані хмаринки. В місячному сяйві, мов вирізьблені, виструнчилися тополі. Десь далеко-далеко стукотіли чиїсь кроки, а у вікнах будинку управителя горіло світло,

— Ні, ви залишіться, панотче…

І голос Моріса де Сен-Ф'якра востаннє пролунав з коридора:

— Якщо ви не дуже втомилися, ми посидимо до ранку біля матері…

Розділ XI

ДВОГОЛОСИЙ СЮРЧОК

— Не гнівайтеся на мене, пане Мегре, якщо я чимось не догодила… Адже з цим похороном…

Марі Татен заклопотано пересувала ящики з пивом лимонадом.

— Особливо ті, що живуть далеко, зайдуть підкріпися…

Поля були зовсім білі від паморозі, а трава хрустіла під ногами. З інтервалами у чверть години дзвони церковки били відхідну.

Катафалк прибув ще вдосвіта, факельники сиділи в корчмі, оточивши півколом пічку.

— Дивно, що управителя немає дома! — сказала їм Марі Татен. — Тож він, напевно, в замку, біля пана Моріса…

На вулицю вийшли кілька селян у недільному вбранні.