Читать «Подорож на Місяць» онлайн - страница 163

— Але де вони? Де вони? — вигукнув Дж. Т. Мастон.

І бідолаха кликав гучним голосом Ніколла, Барбікена, Мішеля Ардана, неначе його бідолашні друзі могли його чути або відповідати йому крізь це непроникливе середовище.

Розшуки тривали до того моменту, коли зіпсоване повітря в апараті змусило водолазів піднятися на поверхню.

Витягання почалося перед шостою вечора і закінчилося не раніш півночі.

— До завтра! — сказав Дж. Т. Мастон, сходячи на палубу корвета.

— Так, — відповів капітан Бломзберрі.

— І на іншому місці.

— Так.

Дж. Т. Мастон не мав ще сумніву в успіху, але його товариші вже зрозуміли всю трудність цієї справи. Те, що здавалося легким у Сан-Франціско, тут, серед океану, здавалося майже нездійсненним. Шанси на успіх зменшувались у великій пропорції.

Другого дня, 24 грудня, незважаючи на вчорашню втому, знову взялися до роботи. Корвет пересунувся на кілька мінут на захід, і апарат з повітрям, як і напередодні, спустив тих самих спостерігачів у глибини океану.

Весь день минув у марних розшуках. Дно моря було пустинне. День 25 числа не приніс з собою ніяких наслідків. Так само двадцять шостого.

Було чого вдатися в розпач… Можна уявити собі долю цих бідолах, замкнених в ядрі двадцять шість днів! Може, саме в цей момент вони, уникнувши небезпек свого падіння, починали задихатися. Повітря вичерпалось і, без сумніву, разом з повітрям уся мужність і бадьорість.

— Повітря — це можливо, — незмінно відповідав на такі зауваження Дж. Т. Мастон, — але мужність — ніколи!

Нарешті, 28 грудня всяка надія була втрачена. Ядро — це порошинка в безкрайності моря. Треба було відмовитися від розшуків його. Проте, Дж. Т. Мастон не хотів і чути за від'їзд. Він не хотів залишити місця, принаймні не знайшовши могили своїх друзів. Але капітан Бломзберрі не міг далі лишатись і, незважаючи на протести поважного секретаря, він мусив дати наказ знятися з якоря.

29 грудня, о дев'ятій годині ранку «Сасквеганна» рушила до Сан-Франціско.

Корвет віддалявся потроху, ніби вагаючись, від місця катастрофи. Раптом о десятій годині матрос, що з висоти щогли спостерігав море, закричав:

— Буй проти вітру, попереду від нас!

Офіцери подивилися в указаному напрямі. За допомогою своїх підзорних труб вони з'ясували, що вказаний предмет мав вигляд тих буїв, які ставлять для того, щоб відзначити місце проходу в бухтах або ріках. Але чудна деталь — вимпел майорів за вітром на вершині його конуса, що стирчав на кілька дециметрів з води. Цей буй виблискував під сонячним промінням, немов він був зроблений із срібних пластинок.

Капітан Бломзберрі, Дж. Т. Мастон, делегати Гарматного клубу зійшли на капітанський місток і розглядали цей предмет, що блукав по волі хвиль.

Всі дивилися з, нервовою нетерплячкою, але не порушували тиші. Ніхто не наважувався висловити думку, яка була в кожного.

Корвет підходив чимраз ближче до предмета. Тремтіння пробігло по всьому екіпажу.

У цей момент почувся гуркіт. Це відважний Дж. Т. Мастон упав, як брила. Забувши, що замість своєї правиці він мав залізний гак, і що тільки гутаперчова плівка вкриває його черепну коробку, він ударив себе по голові.