Читать «Останній з могікан» онлайн - страница 194

— Візьми за неї відкупне й запевнення в нашій приязні.

— Магуа нічого не хоче, тільки те, що вам довірив.

— Тоді відійди з тим, що тобі належить. Великий Маніто каже, щоб делавари були справедливі.

Магуа підійшов до своєї бранки й міцно стиснув її за руку. Делавари мовчки відступилися, а Кора, бачивши марність усякого опору, вже готова була покірно здатися на свою долю.

— Стій, стій! — скрикнув, вихоплюючись уперед, Данкен. — Гуроне, май милосердя! Візьмеш за неї викуп і станеш такий багатий, як ніхто в твоєму племені!

— Магуа червоношкірий. Йому не потрібні брязкальця блідолицих.

— Золото, срібло, порох, свинець — усе, що воякові треба, буде в твоєму вігвамі. Все, що годиться мати великому ватагові.

— Хитрий Лис дуже сильний, — одрізав Магуа, шалено шарпаючи безвладну Корину руку. — Він помстився.

— Всемогутній боже, чи ж ти це стерпиш?! — вигукнув Гейворд, у розпачі стискуючи руки. — В тебе, справедливий Таменунде, я благаю милосердя!

— Слово делавара сказане, — відповів мудрець, заплющуючи очі й сідаючи на своє місце, виснажений як розумовим, так і фізичним напруженням. — Муж двічі не каже.

— Що ватагові не годиться марнувати свій час, аби відміняти раз сказане, — це річ мудра й розважлива, — озвався тут Соколине Око, давши Гейвордові знак мовчати. — Але так само важливо й воякові перше добре все обдумати, а тоді вже вдарити томагавком бранця по голові. Гуроне, я тебе не люблю і не можу тобі сказати, щоб будь-який мінг бачив коли від мене ласку. Треба гадати, що як ця війна скоро не скінчиться, чимало ваших вояків спіткається зі мною в лісі. Отже зваж, кого тобі краще привести до табору: чи цю бранку, а чи таку людину, як я, що її ваше плем'я радо уздріло б неозброєною.

— Довгий Карабін хоче заплатить життям за цю жінку? — спитав Магуа і зупинився, завагавшись.

— Ні, ні, аж так багато я не сказав, — похопився Соколине Око, завваживши, як жваво знадився Магуа на його пропозицію. — Заміна була б нерівна: вояка у розквіті віку й сил віддати за дівчину, хай навіть і найкращу на цілому пограниччі. Я міг би згодитись уже тепер піти на зимову сплячку, ще добрих шість тижнів до того, як листя почне опадати, — але за умови, що ти звільниш дівчину.

Магуа похитав головою і нетерпляче махнув натовпові розступитися.

— Ну, то я ще докладу «оленебоя» до торгу, — додав розвідник з задумливим виглядом людини, яка ще не цілком наважилась. — Повір слову досвідченого мисливця — другої такої рушниці не знайдеш у жодній провінції.

Магуа не зволив навіть відповісти, силкуючись продертися крізь натовп.

— А ще, — додав знову розвідник, дедалі більше втрачаючи спокій, у міру того як гурон байдужішав, — коли б я погодився навчити ваших молодих хлопців стріляти, то, гадаю, ми б уже порозумілися?

Делавари й досі оточували Хитрого Лиса непрохідним муром, сподіваючись, що він таки пристане на мирову пропозицію. Але Магуа розлючено наказав їм дати дорогу, погрожуючи, що знов удасться до несхибної справедливості їхнього пророка.