Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 39

Незнайомець тим часом без сторонньої допомоги оголив плече, на якому видніла невелика ранка. Вечірній мороз затамував кровотечу, й лікар, кинувши крадькома погляд на рану, подумав, що вона не така вже й страшна. Підбадьорившись, він підійшов до пораненого з наміром прозондувати рану.

Згодом Ремаркабль часто згадувала в подробицях цю знамениту операцію. Дійшовши до цього місця, вона казала: «…і тут доктор Тодд узяв таку довгу штуку — от як в'язальна спиця з ґудзиком на кінці — й устромив її в рану, і молодик скривився від болю, аж я подумала, що знепритомнію. А доктор Тодд простромив йому плече наскрізь і виштовхнув кулю з другого боку. Отак він вилікував того хлопця від картечини, яку в нього всадив суддя, і ще ж так легко, наче я виймаю скалку голкою».

Таке враження справила операція на Ремаркабль. І такої ж думки, безперечно, дотримувались і всі інші ревні шанувальники лікарського мистецтва Елнатана, хоч насправді усе відбулося зовсім інакше.

Коли лікар спробував увести в рану інструмент, який так красномовно змалювала Ремаркабль, незнайомець рішуче і навіть з деякою зневагою відсторонився.

— Мені здається, що можна обійтись без зонда, — сказав він. — Картечина не зачепила кістки, вона пробила плече й засіла під самою шкірою. Її і так легко витягти.

— Як хочете, — відповів доктор Тодд, відкладаючи зонд з таким виглядом, наче брав його лише для годиться. Повернувшись до Річарда, він обережно торкнувся пальцями корпії. — Чудово наскубано, добродію! Це найкраща корпія, яку мені доводилося бачити. Тепер я попрошу вас, сер, потримати руку пацієнта, а я тим часом зроблю надріз, щоб витягти кулю. Справді, навряд чи хто міг би краще наскубати корпії, ніж містер Джонс.

— Це у нас спадкове, — мовив Річард, рвучко підвівшись, щоб допомогти лікареві. — Мій батько, а до нього мій дід — обидва славилися як знавці хірургії. Вони не вихвалялися випадковим успіхом, як ото хизувався Мармедюк, коли вправив ногу чоловікові, що впав з коня, — це сталося ще до вашого прибуття в селище, лікарю, — ні, вони старанно вивчали всі ці речі, півжиття поклавши на те, щоб збагнути всі тонкощі. До речі, мій дід закінчив медицинський коледж і був найкращим лікарем у колонії… тобто, я хотів сказати, в окрузі.

— Всяк буває на світі, добродію! — вигукнув Бенджамін. — Коли хочеш ходити по квартердеку з офіцерськими нашивками на плечах, не думай, що пролізеш туди крізь ілюмінатор кают-компанії. Щоб потрапити на ют, слід починати з бака, і так скрізь, хоч би й на послідущій службі. От я — із простого марсового став стюардом капітана!

— Бенджамін добре сказав, — підхопив Річард. — І він, певно, бачив на різних кораблях, де йому доводилося служити, як витягають кулі. Хай потримає миску — він-бо звик до вигляду крові.

— Авжеж, — підтакнув колишній стюард, — на моїх очах лікарі витягали й звичайні кулі, й з обідком, і шрапнель. Та ось вам приклад — я сидів у шлюпці біля самого борту французького корабля, коли в його капітана, співвітчизника мусью Лекви, вирізали із стегна дванадцятифунтове ядро!