Читать «Піонери або Біля витоків Саскуеханни» онлайн - страница 206

— Вперед! Вперед! — загорлав Бенджамін, раптом прийшовши до тями. — У відкрите море! Ти їх тільки лови, своїх бобрів, а я вже міцно триматимусь за ті боброві шапки.

— Боюся, цей хлопчина завдасть мені клопоту, — сказав Натті. — Якщо вони натраплять на наш слід скоро, то зволікати нам аж ніяк не можна буде, а він навряд чи здолає швидко бігти.

— Бігти? — відгукнувся Бенджамін. — Ні, ухилитися від курсу і взяти їх на абордаж!

— Замовкніть! — наказала Елізабет.

— Єсть, мем!

— Не може бути, щоб ви хотіли покинути нас, Шкіряна Панчохо, — вела далі Елізабет. — Благаю вас, схаменіться: вам доведеться жити тільки в лісі, а ви старієте. Потерпіть трохи, і ви вийдете звідси відкрито, чесно.

— А хіба можна тут заполювати бобра, дівчино?

— Навіщо вони вам? Ось гроші, заплатіть штраф, а через місяць ви вільна людина! Дивіться, це золоті монети…

— Золоті! — вигукнув Натті з дитячою цікавістю. — Давно я не бачив золотих монет. Ще за тієї війни траплялося їх бачити частіше, ніж тепер ведмедів. Пам'ятаю, в армії Діско був драгун — то його вбили, а в сорочці його були зашиті кільканадцять таких-от блискучих кружалець. Я їх, щоправда, не вирізав, але бачив на власні очі, — вони були трохи більші і ясніші, ніж ці.

— Це англійські гінеї — вони ваші, — сказала Елізабет. — І це лише запорука того, що буде зроблено в майбутньому.

— Мої? Чому ви віддаєте мені таке багатство? — мовив Натті, допитливо дивлячись на дівчину.

— Як чому! Хіба не ви врятували мені життя? Хіба не ви визволили мене з пазурів лютого звіра? — вигукнула дівчина, затуливши очі рукою, ніби захищаючись від жахливого видіння.

Мисливець узяв гроші й став перебирати їх по одній монеті, а сам тим часом говорив:

— Кажуть, у Вишневій долині продається рушниця, яка вбиває за сімсот кроків. На своєму віку я бачив добрі рушниці, але такої ще не доводилося тримати в руках. Сімсот кроків — добрячий постріл! Так, так… Але дарма, я людина стара, й моя рушниця послужить мені до смерті. Візьми своє золото, дитинко. Однак нам пора: я чую, як він розмовляє з волами. Ти ж не розкажеш… Ти ж нікому не викажеш нас, дівчино?

— Виказати вас! — вигукнула Елізабет. — Але візьміть гроші — вони придадуться вам і в горах.

— Ні, ні, — лагідно відповів Натті й похитав головою. — Я й за двадцять рушниць не погоджусь грабувати тебе! Але є одна річ, яку ти можеш для мене зробити, а доручити мені це більш нема кому.

— Кажіть, кажіть — що саме?

— Купи бляшанку пороху — коштуватиме це два срібні долари. Бенні Помпа має гроші, але нам невільно з'являтися в селищі. Такий порох є у француза — найкращий гатунок, що підходить для рушниці. Зробиш це для мене, дівчино, га? Зробиш?