Читать «Дев"ять Принців Амбера» онлайн - страница 101

— Корі — (так я йому представився) — мені б хотілося впоплисти з тобою удвох куди-небудь, — сказав він. — Я спочатку навіть не зрозумів, що ти був капітаном судна.

— Хто знає? — Відповів я. — Адже ти теж колись був капітаном, вірно?

— Звідки ти знаєш?

— Всі ці навігаційні прилади, які тут зібрані, — пояснив я, — І ще твоя пристрасть до складання карт. До того ж ти поводишся як людина, що звикла наказувати.

Він посміхнувся.

— Так. Це так. Колись я командував кораблем, на протязі десь ста років. Але це було так давно… Давай краще вип'ємо.

Я зробив маленький ковток і відставив чарку. Я додав у вазі фунтів сорок за ті місяці, що провів у нього. І зараз я кожну мить боявся, що він впізнається в мені члена королівської сім'ї. Можливо, він видасть мене Еріку, а можливо і ні. Тепер, коли ми так подружилися, я схильний був думати, що він мене не зрадить. але мені не хотілося ризикувати життям для того, щоб з'ясувати це.

Іноді, сидячи біля вогню маяка, я розмірковував: — чи надовго я ще залишуся тут?

Ненадовго, — вирішив я, додаючи в лампу кілька крапель жиру. Ні, зовсім ненадовго. Я знав, що наближається час, коли мені належить знову відправитися в шлях, довгий шлях по Відображеннях.

Одного разу я відчув тиск, м'який, запитальний дотик. Але я не знав, хто це міг бути.

В ту ж секунду я зупинився, як укопаний, закрив очі і змусив себе ні про що не думати, поки безмовне питання не зникло.

Тоді я почав ходити і розмірковувати, і тут розсміявся, дивлячись, ЯК я ходжу. Підсвідомо я описував той невеликий периметр, який дозволяла мені моя камера там, в Амбері.

Хтось тільки що спробував зв'язатися зі мною через Карту. Чи був це Ерік? Чи стало йому, нарешті, відомо, що я утік, і чи не намагався він таким чином виявити мене? Я не був упевнений. Я відчував, що тепер він боїться ментального контакту зі мною. Тоді Джуліан? Або Жерар? Чи Каїн? Хто б це не був, я закрився від нього повністю, це вже точно. І я відмовлюся від такого виду контакту з будь-яким членом моєї родини. Можливо, я і втрачу на цьому якісь важливі новини або чиюсь дружню, так необхідну мені допомогу, але зараз я не міг ризикувати.

Спроба контакту і моє блокування його залишили по собі дивний вплив: я затремтів від холоду. Мене просто трясло. Я думав про це весь день і вирішив, що прийшла пора вирушати в дорогу. Мало хорошого, що я залишаюся так близько від Амбера — адже я ще дуже вразливий. Я оправився цілком достатньо для того, щоб йти по Відображеннях, щоб знайти те місце, куди мені слід було потрапити, якщо я хотів, щоб Амбер коли-небудь став моїм. Поки я був з Жупеном, це тихе розмірене життя принесло моїй душі спокій і умиротворення. Мені буде важко розлучатися з ним — за ті кілька місяців, що ми провели разом, я встиг полюбити його. І все ж увечері, після традиційної партії в шахи, я сказав йому про свій намір продовжити шлях.