Читать «Дев"ять Принців Амбера» онлайн - страница 100

Я не змусив себе просити. Я набив себе до самого горла. Я пожирав їжу. Я з'їв усе, до чого міг дотягнутися, а дотягнувся я до всього, що попалося мені на очі, вже будьте певні. Я випив обидва кухлі.

Потім я відчув, що смертельно втомився. Жупен кивнув головою, коли побачив, що в мене злипаються очі, і порадив мені подрімати. Перш ніж я зрозумів, що сталося, я вже провалився в сон.

Прокинувся я вже вночі, і відчував себе значно краще, вперше за багато-багато тижнів. Я встав, пройшов по приміщенню і вийшов назовні. Було холоднувато, на кришталево-чистому небі горіли мільйони зірок. Спалахнув, кинувши відсвіти мені на спину, вогонь на вершині маяка, потім погас, потім знову спалахнув на мить. Вода була досить холодною, але я повинен був привести себе в порядок. Я ретельно вимився, виправ і вичавив одяг. Це зайняло приблизно годину. Потім я повернувся на маяк, повісив речі на спинку престарілого стільця, заліз під ковдру і знову заснув.

На ранок, коли я прокинувся, Жупен був уже на ногах. Він приготував мені вельми щільний сніданок, і розправився з ним так само легко, як і з вчорашньою вечерею. Потім я позичив у нього бритву, дзеркало і ножиці і як зумів поголився і підстриг собі волосся. Потім я знову скупався і коли одягнув свій чистий просолений морем одяг, я майже відчував себе людиною.

Коли я повернувся з берега, Жупен пильно втупився в мене і сказав:

— Щось твоя фізіономія здається мені знайомою, хлопче.

Я знизав плечима.

— Розкажи-но мені про свою корабельну аварію.

Я розповів. Так, але як! З якими подробицями! Я не упустив навіть того трагічного моменту, коли з тріском зламалася і впала на палубу грот-щогла.

Він поплескав мене по плечу і налив мені віскі. Потім дав сигарету і тримав вогник, поки вона не розгорілася.

— Відпочивай тут спокійно, — сказав він мені. — Я звезу тебе на берег, коли захочеш, або посигналю проходячому кораблю, якщо він буде тобі знаком.

Я скористався його гостинністю. Поки я не міг вчинити інакше. Я їв його їжу і пив його віскі, і взяв у нього чисту сорочку, яка була йому занадто велика. Вона належала його загиблому в морі другові.

Я залишався з ним три місяці, поступово набираючись сил. Я, звичайно, допомагав йому, чим міг — стежив по ночах за маяком, коли він бував занадто п'яний, прибирав всі кімнати в будинку — навіть пофарбував дві з них і замінив віконні рами — і разом з ним дивився на море, коли бували шторми.

Як я з'ясував, він зовсім не цікавився політикою. Йому було байдуже, хто править у Амбері. На його думку, всі ми до єдиного були недоуки і нехлюї. Поки він міг обслуговувати свій маяк, їсти гарну їжу і пити смачне вино, а також складати в тиші і спокої морські карти, йому було просто наплювати, що при цьому відбувається на березі. Він подобався мені все більше і більше, а так як я теж був не далеко не профан в старих морських картах, ми провели багато вечорів, вносячи в них виправлення. Багато років тому я відправився в подорож на кораблі далеко на північ, і я склав для нього нову карту, засновану на особистих спогадах. Це, здавалося, доставило йому величезну насолоду, так само, як і мій опис тих вод.