Читать «Принц Хаосу» онлайн - страница 4

Він кивнув:

— Коротку, сподіваюся.

— Так.

Я надряпав на шматку пергаменту з письмового столу: «Корал, викликаний по сімейній справі. Буду в контакті» — і поклав біля її руки.

— Порядок, — сказав я. — Як ми це зробимо?

— Я понесу тебе на спині, Принц Мерлін, як давним-давно.

Я кивнув, і повінь дитячих спогадів обрушилася на мене. Грайлл був надзвичайно сильний, як і більшість демонів. І я згадав наші ігри з краю Пекла і — по всій пітьмі, в похоронних палатах, печерах, на димлячих полях битв, в зруйнованих храмах, чертогах мертвих чаклунів і в дрібних приватних пеклах. Здавалося, я завжди знаходив більш забавними ігри з демонами, ніж з родичами моєї матері по крові або заміжжю. Навіть основну свою форму для Хаосу я збудував на одному з демонічних племен.

Змінивши зовнішність, Грайлл ввібрав крісло з кутка кімнати, щоб збільшити вагу і пристосуватися до моїх вирослих габаритів. Поки, міцно чіпляючись, я дерся на його подовжений торс, він вигукнув:

— Ах, Мерлін! Що за магію ти носиш в ці дні?

— У мене є контроль над нею, але не повне знання сутності, — відповів я. — Вона — дуже давнього породження. Що ти відчуваєш?

— Жар, холод, дивну музику, — відгукнувся він. — З усіх боків. Ти змінився.

— Усе змінюється, — сказав я, як тільки він рушив до вікна. — Це життя.

Темна нитка лежала на широкому підвіконні. Він простягнув руку і, торкнувшись її, кинув себе в політ.

Налетів могутній порив вітру, як тільки ми впали вниз, рвонули вперед, злетіли. Мимо, гойднувшись, промайнули вежі. Зірки були яскраві, чверть місяця вже піднялася, висвітлюючи черево низької лінії хмар. Ми рвонули, замок і місто зменшилися в мить ока. Зірки танцювали, ставши розчерками світла. Смуга повної чорноти, яка розтікалася хвилями простягалася навколо нас. Чорна Дорога, раптово подумав я. Це було як тимчасова версія Чорної Дороги в небі. Я глянув назад. Там її не було. Немов поки ми мчали, вона намотувалася на гігантську котушку. Або вона намотувалася на нас?

Під нами ковзала сільська місцевість, як фільм, прокручуваний на потроєній швидкості. Пролетіли ліс, пагорб і гірський пік. Наш чорний шлях лежав величезною стрічкою, залатаною світлом і темрявою, немов денне світло з ковзаючими тінями хмар. А потім — стаккато — темп збільшився. Я раптом зауважив, що вітру більше не було. Раптово високо над головою визирнув місяць, і скорчений гірський хребет зазміївся під нами. Тягуча нерухомість мала характер сновидіння, і місяць в одну мить впав вниз. Лінія світла розщепила світ праворуч від мене, і зірки почали зникати. Не було напруги в тілі Грайлла, поки ми азартно мчали по чорному шляху; і місяць зник, і світло стало жовтим, як масло, набуваючи рожевого відтінку уздовж лінії хмар.

— Влада Хаосу росте, — зауважив я.

— Енергія безладу, — відгукнувся він.

— Це більше, ніж ти розповідав мені, — сказав я.

— Я тільки слуга, — відповів Грайлл, — і не допущений до рад всесильних.

Ландшафт продовжував світлішати, і попереду, наскільки я міг бачити, хвилею котилася наша Чорна Дорога. Ми мчали високо над гірською місцевістю. І хмари роздуло в сторони, і в швидкому темпі росли нові. Ми, очевидно, почали перехід крізь Відображення. Трохи згодом гори згладилися і почалися розстелені рівнини. Сонце опинилося на середині неба. Ми, здається, як і раніше летіли над Чорною Дорогою. Кінчики пальців Грайлла ледь торкалися її, поки ми рухалися. Його крила то важко махали переді мною, то мерехтіли, невидимі, як у колібрі.