Читать «Принц Хаосу» онлайн - страница 3

— Чому? — Запитав я у цього.

Але мене не удостоїли відповіддю. Корал злегка сіпнулася, струснула головою і втупилася на мене.

— Що трапилося? — Запитала вона.

— Ти задрімала, — відгукнувся я. — Не дивно. Який би вправний не був Дворкін плюс денне потрясіння…

Вона позіхнула і згорнулася в клубок на ліжку.

— Так, — видихнула вона і заснула насправді.

Я стягнув з себе чоботи і скинув важезний одяг. Витягнувся біля неї і натягнув на нас ковдру. Я теж втомився і просто хотів, щоб мене хто-небудь обійняв.

Скільки часу я спав — не знаю. Мене турбували темні, обвиваючі сни. Обличчя — людей, тварин, демонів — мчали навколо мене, і жодне з них не несло хоч краплі чарівності. Падали ліси і горіли у полум'ї, грунт трясся і розколювався, води моря здіймалися гігантськими хвилями і накочувалися на сушу, місяць сочився кров'ю, і лилося гучне льодовий виття. Щось називало моє ім'я…

Величезний вітер тряс віконниці, поки вони не зірвалися всередину, ляскаючи і тріскаючи. В моє сновидіння увійшла тварюка і наблизилася, щоб скорчитися біля підніжжя ліжка, закликаючи мене знову і знову. Кімната немов тремтіла, і пам'ять моя повернулася до Каліфорнії. Здається, щосили гуляв землетрус. Вітер перейшов від вереску до реву, і я почув гуркіт і тріск, що йшли ззовні, немов падали дерева і перекидалися вежі…

— Мерлін, Принц Будинку Всевидячих, Принц Хаосу, встань, — проспівала тварюка. Вона скрежетнула іклами і затягла заклик знову.

Під час четвертого або п'ятого повтору тварюка тицьнула мене, так що це навряд чи могло бути сном. Десь зовні пролунало виття, і сліпучі розчерки блискавок спалахнули і погасли на тлі майже музичного перекату грому.

Перш ніж поворухнутися, перш ніж відкрити очі, я замкнувся в захисну шкаралупу. Звуки були реальні, як і зламані ставні. Як тварюка біля підніжжя ліжка.

— Мерлін, Мерлін. Вставай, Мерлін, — сказала мені вона — довгорила гостровуха особистість, присмачена іклами й кігтями, з шкірястими зеленувато-сріблястими крилами, складеними уздовж худих боків. За виразом на морді я не міг сказати, посміхалася мені тварюка або корчилася від болю.

— Прокинься, Повелитель Хаосу.

— Грайлл, — назвав я ім'я старого сімейного слуги.

— Айє, Повелитель, — відповів він, — той самий, що вчив вас грі з танцюючими кістками.

— Будь я проклятий.

— Справи передують задоволенню, Повелитель. Я слідував за чорною ниткою по довгому і неприємного шляху, щоб прийти на поклик.

— Так далеко нитки не витягуються, — сказав я, — без належного поштовху. Але і тоді може не вийти. Зараз це можливо?

— Зараз це легше, — відповів він.

— Як так?

— Його Величність, Савалл, Король Хаосу, спить цієї ночі з прабатьками темряви. Мене послали, щоб привести тебе до церемонії.

— Зараз?

— Зараз.

— Так, Н-ну, о'кей. Звичайно. Дай тільки зібрати шмотки. Але як це все-таки сталося?

Я натягнув чоботи слідом за іншими одежами, пристебнув клинок.

— Я не посвячений у деталі. Але загальна думка, звичайно, що зі здоров'ям у повелителя було погано.

— Я хочу залишити записку.