Читать «Принц Хаосу» онлайн - страница 111

Він походив по приміщенню; поки ходив, розстебнув перев'язь. Замінив меч на той, що лежав на вівтарі.

— Хороша копія, — сказав Корвін, — але навіть Лабіринт не може здублювати Грейсвандір.

— Я думав, на клинку відтворений сегмент Лабіринту.

— Або манівці, — сказав він.

— Що ти маєш на увазі?

— Запитай якось другого Корвіна, — сказав він. — Це пов'язано з тим, про що ми недавно говорили.

Він наблизився і передав мені смертоносний комплект — зброю, піхви, пояс.

— Буде добре, якщо ти принесеш це йому, — сказав він.

Я застебнув пряжку і перекинув пояс через плече.

— О'кей, — сказав я йому. — Пора рушати.

Я попрямував у дальній кут каплиці. Як тільки я наблизився до дільниці, де була зображена Шеол, то безпомилково відчув ривок шляху.

— Еврика! — Сказав я, активуючи канали спікарта. — Йди за мною.

Я ступив уперед, і шлях забрав мене геть.

Ми прибули в кімнату розміром десь п'ятнадцять на п'ятнадцять футів. У центрі її стояв дерев'яний стовп, підлога була кам'яною з розкиданою соломою. Кілька великих свічок, немов з каплиці, коптили повітря. Дві стіни були кам'яні, дві — дерев'яні. У дерев'яні стіни були врізані дерев'яні двері. Вони були незамкнені. В одній з кам'яних стін були металеві двері без віконця, з замковою щілиною біля лівого краю. Ключ відповідного розміру висів на цвяху, вбитому в стовп.

Я зняв ключ і швидко зазирнув за дерев'яну двері праворуч, виявивши велику бочку з водою, ківш і різні тарілки, кружки, начиння. За іншими дверима було кілька ковдр і купа того, що, ймовірно, замінювало туалетний папір.

Я пройшов навскоси до металевих дверей і постукав у неї ключем. Відповіді не було. Я вставив ключ у замок і відчув, що мій супутник взяв мене за руку.

— Краще це зробити мені, — сказав він. — Я мислю, як він, і для мене це буде безпечніше.

Я змушений був визнати справедливість його судження і відійти в сторону.

— Корвін! — Покликав мій супутник. — Зараз ми тебе витягнемо! Це твій син Мерлін і я, твій двійник. Не стрибай на мене, коли я відкрию двері, о'кей? Ми будемо стояти не сіпаючись, і ти зможеш подивитися.

— Відчиняй, — долинув голос зсередини.

Ключ повернувся, і ми стали біля входу.

— Подумати тільки! — Долинув голос, який я пам'ятав дуже добре. — Ви, хлопці, виглядаєте цілком реально.

— Ми такі і є, — сказав його привид, — і, як це прийнято в таких випадках, тобі б краще поквапитися.

— Ага.

Пролунали неквапливі кроки, і коли він вийшов, очі його були прикриті рукою.

— Ні в кого немає темних окулярів? Боляче на світлі.

— Прокляття! — Сказав я, болісно бажаючи здогадатися про це раніше. — Ні. І якщо я пошлю за ними, Логрус наздожене і засіче мене.

— Потім, потім. Зажмурюся і пройду на дотик. Валимо звідси до всіх чортів.

Його дубль увійшов в темницю.

— Тепер зроби мене бородатим, худим і замурзаним. Подовж волосся і порви одяг, — сказав він. — Потім замкни.

— У чому справа? — Запитав мій батько.

— Твій привид якийсь час буде грати тебе у твоїй в'язниці.

— План у руку, — заявив Корвін. — Роби, що говорить привид.

І я зробив так. Тоді він повернувся і простягнув долоню назад в темницю.