Читать «Рушниці Авалона» онлайн - страница 95

Втім, моїм солдатам майже нічого не загрожувало — вони були єдиними володарями вогнепальної зброї. Правда, на їх Відображенні капсюли все ще не вибухали, і мені довелося підшукати інше, схоже на Амбер. На жаль, відповідно до закону, якому підпорядковуються всі Відображення, воно знаходилося в безпосередній близькості від Амбера, і я нервував всякий раз, коли моя маленька армія вирушала на стрільбища, щоб попрактикуватися. Навряд чи, звичайно, сюди забреде один з моїх братів, але на моїй пам'яті відбувалися і не такі збіги.

Через три тижні я вирішив, що волохаті істоти досить добре підготовлені, і віддав наказ до виступу. Прохолодним сонячним ранком ми знялися з табору і пішли по Відображеннях: колони солдат марширували за вантажівками. Мотори їх почали працювати з перебоями, але, слава Богу, поки не відмовляли.

На цей раз я вирішив атакувати Колвір не з півдня, а з півночі. Я розбив загін на батальйони, і кожен солдат знав, що йому робити і яку позицію зайняти, коли ми підійдемо до Вічного міста.

Ми зробили привал, щільно поснідали і продовжували йти вперед, а блакитне небо потемніло, зовсім як в Амбері. Кам'яниста рівнина закінчилася; на чорній родючій землі росла зелена трава, цвіли кущі, похитували гілками дерева. Повітря було свіже і прозоре.

До вечора ми дійшли до Арденського лісу і розбили табір біля дерев-велетнів, виставивши потрійні караули. Ганелон, який вирядився в костюм кольору хакі й начепив берет, довго сидів зі мною поруч, вивчаючи карти місцевості, які я йому креслив.

До Колвіра залишалося близько сорока миль.

Вантажівки піддалися декільком трансформаціям але в кінці кінців перестали заводитися. Ми зіштовхнули їх у яр, прикрили гіллям і, розподіливши патрони і продовольство між солдатами, продовжили шлях.

Я вирішив іти через ліс, який знав як свої п'ять пальців. Дорога, природно, ставала довшою, але була безпечнішою. За весь день ми не побачили нікого, крім лисиць, оленів, зайців і білок. Вдихаючи п'янкі аромати, дивлячись на смарагдово-зелені з вкрапленнями золота стовбури дерев, я згадував більш щасливі часи. Перед сходом сонця я забрався на одного з лісових велетнів і подивився в бік Колвіра. Над деякими його піками бушувала гроза, над іншими — висів густий туман.

На наступний ранок ми зіткнулися з одним з патрульних загонів, і було незрозуміло, хто кого застав зненацька. Пальба почалася відразу ж. Я зірвав голос, гукаючи, щоб припинили стріляти без толку, але кожному не терпілося випробувати зброю на живій мішені. У патрулі було чоловік двадцять, і ніхто не вийшов живим. З нашого боку втрат не було, лише один солдат помилково поранив іншого, а може, він сам себе поранив — я так і не розібрався в цьому інциденті. Шуму ми наробили багато, і я наказав рухатися якомога швидше, тому що боявся, що поблизу можуть бути інші патрульні загони.