Читать «Кобзар (сборник)» онлайн - страница 3

[1838, С.-Петербург]

ДУМКА

Тяжко-важко в світі житиСироті без роду:Нема куди прихилиться,Хоч з гори та в воду!Утопився б молоденький,Щоб не нудить світом;Утопився б, – тяжко жити,І нема де дітись.В того доля ходить полем —Колоски збирає;А моя десь, ледащиця,За морем блукає.Добре тому багатому:Його люди знають;А зо мною зустрінуться —Мов недобачають.Багатого губатогоДівчина шанує;Надо мною, сиротою,Сміється, кепкує.«Чи я ж тобі не вродливий,Чи не в тебе вдався,Чи не люблю тебе щиро,Чи з тебе сміявся?Люби ж собі, моє серце,Люби, кого знаєш,Та не смійся надо мною,Як коли згадаєш.А я піду на край світа…На чужій сторонціНайду кращу або згину,Як той лист на сонці».Пішов козак сумуючи,Нікого не кинув;Шукав долі в чужім поліТа там і загинув.Умираючи, дивився,Де сонечко сяє…Тяжко-важко умиратиУ чужому краю!

Гатчина, 24 ноября 1838 року

ДУМКА

Нащо мені чорні брови,Нащо карі очі,Нащо літа молодії,Веселі дівочі?Літа мої молодіїМарно пропадають,Очі плачуть, чорні бровиОд вітру линяють.Серце в'яне, нудить світом,Як пташка без волі.Нащо ж мені краса моя,Коли нема долі?Тяжко мені сиротоюНа сім світі жити;Свої люде – як чужії,Ні з ким говорити;Нема кому розпитати,Чого плачуть очі;Нема кому розказати,Чого серце хоче,Чого серце, як голубка,День і ніч воркує;Ніхто його не питає,Не знає, не чує.Чужі люди не спитають —Та й нащо питати?Нехай плаче сиротина,Нехай літа тратить!Плач же, серце, плачте, очі,Поки не заснули,Голосніше, жалібніше,Щоб вітри почули,Щоб понесли буйнесенькіЗа синєє мореЧорнявому зрадливомуНа лютеє горе!

[1838, С.-Петербург]

НА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ

Сонце гріє, вітер вієЗ поля на долину,Над водою гне вербоюЧервону калину;На калині одинокеГніздечко гойдає, —А де ж дівся соловейко?Не питай, не знає.Згадай лихо – та й байдуже…Минулось… пропало…Згадай добре – серце в'яне:Чому не осталось?Отож гляну та згадаю:Було, як смеркає,Защебече на калині —Ніхто не минає.Чи багатий, кого доля,Як мати дитину,Убирає, доглядає, —Не мине калину.Чи сирота, що до світаВстає працювати,Опиниться, послухає;Мов батько та матиРозпитують, розмовляють, —Серце б'ється, любо…І світ божий як великдень,І люди як люди.Чи дівчина, що милогоЩодень виглядає,В'яне, сохне сиротою,Де дітись не знає;Піде на шлях подивитись,Поплакати в лози, —Защебече соловейко —Сохнуть дрібні сльози.Послухає, усміхнеться,Піде темним гаєм…Ніби з милим розмовляла…А він, знай, співає,Та дрібно, та рівно, як бога благає,Поки вийде злодій на шлях погулятьЗ ножем у халайві, – піде руна гаєм,Піде та замовкне – нащо щебетать?Запеклую душу злодія не спинить,Тільки стратить голос, добру не навчить.Нехай же лютує, поки сам загине,Поки безголов'я ворон прокричить.Засне долина. На калині