Читать «Чари країни Оз» онлайн - страница 14
Ліман Френк Баум
— Що ти збираєшся подарувати Озмі на день народження? — спитала вона.
— Це таємниця, але тобі я скажу, — відповів Залізний Дроворуб, що був тепер Імператором Моргунів. Я замовив своїм підданцям зробити для Озми гарний пояс, прикрашений чудовими бляшаними кнопками. Кожна кнопка буде обрамлена кільцем із смарагдів, а пряжка буде з чистої бляхи! Правда, гарно?
— Я певна, що їй сподобається, — сказала Дороті. —А ти не підкажеш, що могла б подарувати я?
— Уявлення не маю. Я сам три місяці думав, поки надумався.
Дівчина замислено обійшла палац і на задвір’ї наткнулась на знаменитого Страхопуда Озминського, якому двоє палацових слуг напихали ноги свіжою соломою.
— Що ти збираєшся подарувати Озмі на день народження? — спитала вона.
— Це буде сюрприз, — відповів Страхопуд.
— Я нікому не скажу, — пообіцяла Дороті.
— Ну, я замовив для неї солом’яні капці — з чистої натуральної соломи, завваж! Ще й з високохудожнім гаптуванням. Озма завжди захоплювалась моєю солом’яною начинкою, тому я певен, що такі гарні солом’яні капці потішать її.
— Озму потішить усе, що з любов’ю піднесуть їй друзі, — сказала дівчинка. — Чим клопочуся я, Страхопуде, так це тим, що подарувати б їй таке, чого вона ще не має.
— Оце ж і мене турбувало, поки я не придумав капців, — відказав Страхопуд. — Доведеться тобі подумати, Дороті; це єдиний спосіб натрапити на гарну думку. Якби я не мав такого чудесного мозку, то ніколи не додумався б до такої солом’яної прикраси на ноги.
Дороті вернулась до своєї кімнати, сіла й заходилася напружено думати. На підвіконні лежало, скрутившись калачиком, Рожеве Кошеня, і Дороті спитала його:
— Що можна подарувати Озмі на день народження?
— Дай їй молочка, — порадило Рожеве Кошеня. — Нічого кращого в світі я не знаю.
Кудлатий чорний песик Тото сів біля Доротиних ніг і звів на неї розумні очі.
— Тото, скажи мені, — попросила дівчина, — який подарунок на день народження сподобався б Озмі найдужче.
Чорний песик помахав хвостиком.
— Свою любов. Озмі найбільше в світі треба, щоб її любили.
— Так я вже люблю її, Тото!
— Тоді скажи їй, що ти її любиш удвічі більше, ніж досі.
— Але ж це буде неправда, — заперечила Дороті, — бо я завжди любила її так, що дужче вже не можна. Крім того, я хочу піднести Озмі якийсь подарунок, бо всі інші будуть підносити подарунки.
— Що ж, подумаймо, — сказав Тото. — А що, коли віддати їй оте ні на що непотрібне Рожеве Кошеня?
— Ні, Тото, це не годиться.
— Тоді шість поцілунків.
— Ні, це не подарунок.
— Ну, тоді доведеться тобі придумувати самій, Дороті, — зітхнув песик. — Як на мене, то ти вибагливіша за саму Озму.
Дороті вирішила: як хто й може їй допомогти, то це Глінда Добра, чудесна Чарівниця країни Оз, вірна Озмина підданка й подруга. Але Ойндин замок був у краю Стовбунів, таки далеченько від Смарагдового міста.
Дівчинка пішла до Озми й попросила в неї дозволу скористатись Дерев’яною Кобилицею та королівським Червоним Повозом, щоб поїхати в гості до Глінди. Юна Правителька поцілувала Принцесу Дороті й радо дала дозвіл.
Дерев’яна Кобилиця була одним із найдивовижніших створінь у країні Оз. За тулуб їй правила невелика колода, а за ноги — цурпалки, забиті в тулуб. Очима їй були сучки, рот був пропилений у одному кінці колоди, а замість вух вона мала дві скіпки. Замість хвоста на задньому кінці колоди зоставили невелику гілочку.