Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 61

Того вечора Король Жвакунів прийняв їх як гостей, а вранці вони рушили далі до Смарагдового міста шляхом із жовтої цегли, що вів просто до оздобленої самоцвітами брами. Скрізь до шляху висипали люди вітати свою улюбленицю Озму й радісно славити Страхопуда, Залізного Дроворуба та Лева-Боягуза, що були народними героями. Дороті теж пам’ятала декого з людей, що зустрічали її приязно, коли вона вперше опинилась у країні Оз, та й вони раді були знов побачити дівчинку з Канзасу й засипали її поздоровленнями та добрими побажаннями.

В одному селищі, де вони зупинились набратися сили, Озма взяла чашку молока з рук гарненької жіночки, а тоді глянула на неї й вигукнула:

— Ой, таж ти Джінджара! Так?

— Так, Ваша Ясновельможносте, — відповіла жінка і вклонилась у низенькому реверансі. А Дороті зчудовано втупилась у цю жваву молоду жіночку, яка колись скликала жіноче військо й скинула Страхопуда з трону Смарагдового міста, а потім навіть зітнулась у бою з могутнім військом Глінди-Чаклунки.

— Я вийшла заміж за чоловіка, що мав дев’ять корів, — пояснила Джінджара Озмі, — й тепер я щаслива, задоволена й хочу жити спокійно, дбаючи тільки про свої справи.

— А де твій чоловік? — спитала Озма.

— Він у хаті, кладе примочку до синця під оком, — незворушно відповіла Джінджара. — Дурень, уперся, що треба доїти руду корову, коли я сказала, щоб видоїв білу. Та іншим разом буде розумніший.

Потім загін рушив далі, і, переправившись на поромі через велику річку й проминувши багато гарних сільських осель з банястими покрівлями, помальованими у гарний зелений колір, вони побачили велику будівлю, рясно прикрашену знаменами.

— Я не пам’ятаю цього будинку, — сказала Дороті. — Що це таке?

— Це Вища Школа Мистецтва й Атлетики, — відповіла Озма. — Я наказала збудувати її недавно, і за президента тут — Жук-Хитун. Так він зайнятий якимсь ділом, а юнаки, що вчаться тут, нічого на цьому не програють. Розумієш, у цій країні є багато молодих людей, які не люблять працювати, то ця школа — саме місце для них.

І ось нарешті вони під’їхали до Смарагдового міста. Люди висипали надвір зустрічати свою милу Правительку. Було там кілька оркестрів, багато офіцерів та державних урядовців, а городян у святкових убраннях — цілий натовп.

Отож Озму супроводив до її столиці блискучий провід, і вітання лунали так часто, що вона мусила весь час кланятись то направо, то наліво, дякуючи підданцям.

Того вечора до королівського палацу прийшли найповажніші чиновники Озу, і Джек Гарбуз — трохи перестиглий, але ще діяльний, зачитав адрес, у якому Озму з Озу поздоровляли з успіхом у її великодушних заходах для врятування королівської родини сусіднього королівства.

Тоді кожного з двадцяти шести Офіцерів та Генералів нагородили великою золотою медаллю з коштовними самоцвітами, Залізного Дроворуба — новою сокирою, прикрашеною діамантами, Страхопуда — срібною вазою з пудрою тілесного кольору, Дороті дістала гарненьку коронку й титул Принцеси Озької, а Тік-Так — два браслети, оздоблені вісьмома рядами дуже прозорих, іскристих смарагдів.