Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 19

На ці слова ніхто не відповів, бо вони саме вийшли з лісу й задивилися на те, що відкрилось перед ними: розкішна долина, вкрита садами й зеленими ланами, ніби розкиданими по ній чепурненькими оселями, і широкими рівними шляхами, що вели в усі боки.

Посеред цієї розкішної долини, десь так за милю від того місця, де стояли наші друзі, височіли гострі шпилі королівського палацу, що яскраво виблискували на тлі небесної блакиті. Довкола палацу стелились чарівні квітники, пишались трояндові та інші кущі. Видно було кілька іскристих водограїв, гарні доріжки з рядами мармурових статуй побіч них.

Усього цього Дороті, звичайно, не могла розгледіти, поки не підійшли ближче до палацу. І коли вони, проминувши квітники, підступили до великих парадних дверей оселі самого Короля, вона все ще роздивлялася красу довкола. Двері були замкнені, і це їх засмутило. До дверей була прибита табличка:

ГОСПОДАРЯ НЕМАЄ.

ПРОСИМО СТУКАТИ В ТРЕТІ ДВЕРІ ЛІВОГО КРИЛА

— А тепер по-кажи нам, де те ліве кри-ло, — наказав Тік-Так своєму бранцеві.

— Прошу, — відповів той, — це отам за рогом, праворуч.

— Хіба може ліве крило бути праворуч? — спитала Дороті, яка подумала, що Колесун дурить їх.

— Це Принцеса Нуднуватта так наказала: називати праве крило лівим, щоб віднадити набридливих гостей.

Бранець провів їх до того крила, і Механічний Чоловік, якому Колесун уже не був потрібен, відпустив його. Колесун зразу швидко покотився геть і скоро зник з очей.

А Тік-Так відрахував треті двері й гучно постукав у них. Їм відчинила невеличка дівчина в чепчику, прикрашеному барвистими стьожками. Вона шанобливо вклонилась і спитала:

— Чого ви хочете, люди добрі?

— Ви Принцеса Нуднуватта? — спитала Дороті.

— Ні, панночко, я її служниця, — відказала дівчина.

— А можна побачити Принцесу?

— Я доповім їй, що ви прийшли, панночко, і попрошу для вас аудієнції, — відповіла служниця. — Заходьте, будь ласка, й посидьте у вітальні.

Дороті ввійшла, а за нею Механічний Чоловік. Та коли Руда Курка спробувала ввійти за ними, служниця гукнула: «Киш!» — і махнула фартушком на Біліну.

— Сама киш! — відповіла Курка, сердито відсахнувшись і настовбурчивши пір’я. — Ти що, не вмієш поводитись як годиться?

— О, ти вмієш говорити? — здивувалася служниця.

— А ти що, не чуєш? — відрубала Біліна. — Опусти той твій фартух та відступи геть із дверей, щоб я могла ввійти разом із моїми друзями!

— Принцесі це не сподобається, — нерішуче промовила служниця.

— А мені дарма, сподобається їй чи ні, — відказала Біліна і, гучно залопотівши крильми, злетіла прямо до обличчя служниці. Дівчина пригнулась, і курка безпечно долетіла до Дороті.

— Ну, гаразд, — зітхнула дівчина. — Коли ви матимете халепу через оцю вперту Курку, не винуватьте мене. Дратувати Принцесу Нуднуватту не зовсім безпечно.

— Скажіть їй, будь ласка, що ми чекаємо, — з гідністю промовила Дороті. — Біліна моя подруга, вона всюди зі мною.

Без зайвих слів служниця завела їх до розкішно обставленої вітальні, освітленої притіненим райдужним світлом, що падало крізь вікна з кольорового скла.