Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 98

Обличчя Юрія немов запнула хмара.

Варвара Олексіївна злякано перехопила його погляд. Ще і не встигла сказати, де взяла гроші, чого ж він так перемінився на лиці?!

— Додачі за кімнату. Якщо згоден, завтра подамо документи, а гроші пізніше. Дідусь каже: ви мене не одурите, гроші можна й потім…

Юрій тільки головою похитав.

Варвара Олексіївна відчула, що завдала синові болю, але в чому схибила, збагнути не могла.

— Ви мене вчили бути чесним?

Вона ніколи не взяла чужого, навіть не позаздрилась, тільки на руки свої покладалась, бо від легкого хліба не буває людині щастя. Але хіба це нечесно, щоб вони з Юрком жили у більшій кімнаті? Ніхто від того не втратить. Вона не хоче скривдити старого, взяти задарма його більшу кімнату…

— Мамо, і оця кімнатка, і та, яку ви хочете, належать державі, розумієте?.. Не можна цього робити… — він говорив терпляче, повільно, — незаконно купувати за гроші те, що держава сама розподіляє…

— Як же розподіляє, Юрасику, — похитала головою Варвара Олексіївна, — коли ми з тобою отак живемо, а в інших по цілій кімнаті на душу. Приходили добрі люди і порадили…

— Які добрі люди?

— Комісія. Записували, хто як живе. Сказали, що не скоро дадуть нову квартиру.

Юрій уважно слухав. Якісь невиразні здогадки промайнули в голові. Чим більше розповідала мати про комісію, тим чіткіше окреслювалась підозра, що це провокація, і, коли Варвара Олексіївна згадала про золотого зуба, Юрій упевнився в тому. Але навіщо їм це робити?..

Провал квартирної афери

Лейтенант Гармаш переступив поріг кабінету Вовченка.

— Дзвонив у житловий відділ, у депутатські комісії, товаришу підполковник. Цього місяця нікого не посилали на квартири. Такого працівника — Григорія Михайловича — у них немає.

— Ну що ж, — посміхнувся Вовченко. — От вони й пошилися в дурні. Щоб не міряли всіх на свій аршин! Прийшли в хату, пронюхали твою гостру потребу, думали — клюнеш на принаду… Як не тебе, то матір одурять. Потім будуть шантажувати…

Юрій зітхнув. Шахраї не тільки знайшли його вразливе місце, а безсоромно спекульнули на почуттях матері.

— У Георгія Ованесовича, — повільно заговорив далі Вовченко, — кілька років тому тяжко захворіла дитина. Врятувати могли ліки, яких у нас ще не виробляли. Як ділки про це довідалися — і досі не знаємо. Але якось увечері дзвонять, і невідомий каже, що ліки Гера може одержати першої-ліпшої хвилини. Щоправда, при умові, якщо буде об'єктивним у справі спекулянта й хабарника, якого виводив на чисту воду. Бачиш, яке єзуїтство: «об'єктивним»! Читай — поблажливим. Вони чудово знали, що Погосов буде об'єктивним і що саме завдяки цій об'єктивності доведе злочин.

Гера зайшов до мене вранці весь аж наче сірий, тільки очі горять. Видно, не спав ніч.

Начальник управління подзвонив міністру, той до Кремлівської лікарні. Ліки дістали. Наступного дня невідомий знову подзвонив і Гера повторив йому:

— Даю слово, я буду об'єктивним до кінця… А ліків ваших не потребую.

Він дотримав, звичайно, свого слова. На підставі зібраних документів суд установив злочин шахрая.