Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 74
Володимир Кашин
— На могилку Марії Панасівни, значить, — кивнув на кошик і простяг руку, мовби хотів погладити квіти.
— А ви як живете? — спитав комірник, намагаючись змінити тему розмови.
Посмішка сповзла з обличчя трунаря.
— Трясця його матері з таким життям! Кладовище закрили. Нікого не ховають…
— От і добре. Сторожуйте спокійненько, могилки доглядайте…
— Без свіжих мерців хоч пропадай! Похмелитися нема чим… Слухай, боржничку, дай на похмілля. І спасибі скажи, що продав тобі місце біля небіжчиці. А то потягли б кудись до чорта в зуби. А так поховають тебе у мене.
І Бородкін, і кладовищенський сторож знали, що цим закінчиться їхня зустріч. Трунар попросить на похмілля, Бородкін поморщиться, але дасть на сто грамів, і вони розійдуться, задоволені один одним.
Щось бурмочучи, Бородкін поліз до кишені.
— Скільки можна боржником називати, — буркнув, виймаючи кілька срібних монет.
Десять років тому поховав Бородкін дружину на Куренівському кладовищі, яке було до нього найближче. Поставив на могилі високу чавунну огорожу з гострими шпичками, обсадив жовтою акацією. Влітку частенько навідувався і дотемна садив, поливав квіти. Мало хто так доглядав могилку небіжчиці, як Бородкін. Не наймав нікого, все робив своїми руками. Тільки взимку не вчащав: прийде вряди-годи, постоїть біля вкритого сніговою ковдрою горбика і піде, задоволений, що ніхто не порушує спокою дорогої людини.
Якось трунар закинув Бородкіну, що той сам доглядає могилу і ніби відбирає цим у нього заробіток.
«Хоч би місце собі купили поруч небіжчиці. Бо й так боржничок ви мій неоплатний». — «Чому «боржник»?» — здивувався тоді Бородкін. — «А як раптом помрете? Вам що! Поховають. Доглядати мені доведеться, а заплатити ви вже нічого не зможете. То хоч купіть у мене місце». — «Рано ще про це думати», — образився спочатку Бородкін. «Все одно не обминете мене. Хто де не ходить, а мене не минає, всі стежки сюди ведуть».
Врешті Бородкіну сподобалася думка розрахуватися за смерть ще за життя, і він заплатив трунареві за місце біля дружини, на якому той пообіцяв нікого не ховати.
Багато води спливло відтоді, але трунар все називав Бородкіна «боржничком».
— Боржник та й боржник, — удавано сердито продовжував бурчати Бородкін, кладучи гроші в шорстку долоню трунаря.
— Аякже! — вперто і якось ніжно повторив той. — Хто знає, скільки доведеться мені вас доглядати: може, рік-два, а може, й десятки років… Усі тут, — він обвів рукою навколо, немов хотів охопити цілу околицю, — мої боржнички, і жоден повністю не розплатиться…
Бородкін махнув рукою на базікання трунаря і рушив далі. Той, розставивши ноги, кілька секунд дивився йому вслід, потім потрусив на долоні гроші і, зсипавши їх у кишеню, широкою ходою подався до гастронома. Там у вікні торгував пивом ще один його «вічний боржничок».
На кладовище трунар повернувся, коли сутінки густішали, повітря набирало фіалкового відтінку, а небо швидко темніло, відкриваючи таємничі зоряні світи.
Трунар зійшов на пагорб, зупинився, окинувши оком свої покірні володіння, і задоволено прислухався до звичної тиші. Відвідувачі вже пішли з кладовища, і нічиї сльози, молитви, зітхання не порушували спокою мертвих на цьому, йому довіреному, господарстві.