Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 60

— Можливо, ви маєте рацію, люба, — повернувся до розмови Андрій. — Людина все може перебороти і витерпіти. Замкніть коня за грати, посадіть вільного орла в клітку, — і вони подохнуть… А людина виживає… Ех! — раптом підхопився він. — Годі філософствувати. А то казна-що в голову лізе! Краще вип'ємо.

— Я не люблю, ви знаєте.

— Тільки одну чарочку, задля товариства. Найкращий вірменський коньяк і вишня в шоколаді. Люкс!

Він витяг з машини невеличку валізку, в якій лежали загорнуті в целофан закуска й випивка.

Сонце хилилося до обрію, прострілюючи ліс косими променями, від чого все навколо грало червоними відблисками, немов спалахувало вогнем.

— Тільки одну чарочку, — налив їй Андрій. — За нашу дружбу.

Дівчина нарешті погодилася, випила чарку й відчула, як веселе тепло побігло по жилах. Схопилася з місця і кинулася вниз у долину.

Божко спокійно випив кілька чарок і, наливши ще одну, поніс Інні.

По високих травах пробігали золоті, червоні й зелені хвилі.

— Ні, ні, я ж сказала!

Андрій випив сам і закинув у траву порожню чарку. Очі його блищали. Спробував обійняти дівчину, але вона випручалася, втекла.

Він довго ганявся за нею і, упіймавши, силоміць поцілував. В очах його палали колючі вогники. Інна образилась, і її пройняв страх.

— Я хочу додому.

Божкові наче повністю вдалося позбутися свинцевої нудьги, яка щойно душила його. Він знову став енергійним, діяльним, маючи на думці справу, про яку дівчина й не здогадувалася.

— Ти, певно, закохана в того хлопця, з яким познайомилася в Ялті, в Юрка, — безцеремонно перейшов на «ти».

— Я ще ні в кого не закохана, — різко відповіла Інна.

— Але зустрічаєшся. Вас бачили.

— Я не збираюсь ні перед ким звітувати.

— Звичайно, — розсміявся Андрій. — Але Юрко хороший хлопець, і твій вибір я схвалюю. Я ж із ним трохи раніше від тебе познайомився… Він, здається, влаштувався в міліції?

Інна мовчала. Не хотілося про це говорити. Але Андрій був настирливий.

— Добре йому там?

Інна знизала плечима.

— Шкода хлопця. Здібний хімік — і міліція! Що йому там робити — кишенькових злодіїв ловити?

— У них, казав, і науковці потрібні.

Інна попрямувала до машини.

— Але він не наукою там займається, — в'язнув Андрій, легенько беручи дівчину під руку. — Знаєш, він мені не байдужий. Адже це мій хрещеник — я його в поїзді від смерті врятував… Треба йому допомогти. Ти, певне, теж не дуже радієш, що він міліціонер?

Дівчина криво посміхнулася.

— Не журись. Вирвемо його звідси. До себе на фабрику візьму. Але от ніяк не зустріну…

— Побачу — передам.

— Давай організуємо зустріч. Ти прийдеш із ним… Тільки не попереджай. Знаєш його характер! Образиться, що влаштовують… Зустрінемось завтра о восьмій біля «Рів'єри». Згода?