Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 54

— Кепські діла, звичайно, — тихо говорив чорнявий повнощокий господар дому. — Але панікувати рано. — Він обвів усіх строгим поглядом.

— Маєте рацію, Володимире Августовичу, — підхопив довготелесий постачальник Штром. — Коли люди панікують, вони роблять непоправні помилки й гинуть. А нам гинути не можна.

— Люди гинуть, коли зажираються! — нервово відповів кремезний чоловік — головний Інженер Божко. — Сто чортів вам у печінку, жаднюги! Чого іще треба?! Все уже є: і машини, і дачі, і гроші. Хіба тільки в Бородкіна нічого нема — та він же скупий, як сто тисяч скупих лицарів. — Божко обернувся до м'якого крісла, в якому вмостився невеличкий на зріст чоловічок, що досі не брав участі в розмові. Коли б не його старече зморшкувате обличчя, старанно виголена жовта голова, він скидався б на хлопчика, який заснув у кріслі, поки сперечаються дорослі. — Може, ви скажете, Бородкін, де гроші заховали, все одно без діла погниють.

— Не блазнюйте, Божко! — Чоловічок гостро блиснув очима.

— Ні, з мене досить! — не вгамовувався той. — Пора покласти край! Кінці у воду — амінь! Як казав один артист у фільмі «Свято святого Іоргена», в нашій професії найголовніше — вчасно змитися!.. Перший хід ними вже зроблено. Гра почалася. Не хочу чекати, поки скажуть мені: «Мат!»

— Громадянине Божко! Може, вам підказати адресу обехеесес? Чи ви прямо до прокурора кинетесь? — єхидно зауважив Штром.

— Глупство! Станьте на моє місце… Он Галька Вітер винюхує щось на третій дільниці біля різальних верстатів. Ця навіжена, відтоді як потрапила до держконтролю, і сама себе ладна потягти в міліцію. Вчора впіймала мене серед двору і кричить, що в Гончаренка більше заробляють, що третій дільниці дають поролон понад норму. Як вона знає? Уявляєте собі, що це означає? Тут нема чого роздумувати!

— Ви не кричіть, Божко, — тихо перебив його Бородкін.

Всі оглянулись. З сусідньої кімнати крізь зачинені двері долетів дитячий сміх, ласкавий голос жінки.

Господар квартири похмуро схилив чорну, ледь посріблену сивиною голову.

— Покласти край! — іронічно повторив Штром. — А ви знаєте, що таке «край»? Адже за рахунок чого ми план по беретах і спідницях витягаємо? Та ж сама третя дільниця. Не вистачає поролону — знову ж наша мудра економія виручає. Так само із босоніжками, і скатертинами та плащами, з іграшками. «Край» — це горить план, любого нашого Володимира Августовича з Дошки пошани — геть, з директора — геть. Його — з директора, вас — з головного інженера. Ви головний, поки товариш Басистий парадом командує…

— А вас із постачання, — в тон Штрому додав Божко.

— А дзуськи! Я не номенклатура… Почнуться комісії та перекомісії. Ага, скажуть, було три дільниці, стало дві. Чому? А чому було три, коли в плані дві? Нащо дрібнили виробничий процес? Ага, щоб продукцію третьої пускати наліво. І давай розкручуватися котушка, поки за грати нас не закрутить… Назад тільки раки лазять! Тут не край класти треба, а розумно розвиватися… Ось прибудуть нові верстати, зробимо чотири дільниці…

— Ану вас, — безнадійно махнув рукою інженер. — Жадібний ви дуже.