Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 122

Юрій кинувся до столу й став гарячково креслити форму вигаданої ним раптом накладної, відмінної від звичайних. У цій своїй накладній він зробив нові графи: який крам в якому місяці одержано і продано. Занотовуючи відомості з накладних, вилучених у крамниці, він виявив дивну обставину: такі ходові влітку товари, як поліетиленові босоніжки, берети, панами, якщо вірити накладним, усі літні місяці лежали без руху на полицях. Хіба це можливо?

Це був трагічний для шахраїв прорахунок. Вони, певно, ніколи не сподівались, що комусь спаде на думку зацікавитися, як і чим вони торгували кожного місяця зокрема.

Тепер Юрій збуджено ходив по кімнаті.

Таємниця паперового сфінкса зникала під ударами логіки. Ланку, якої бракувало у ланцюгу, знайдено. В голові Юрія майнула пустотлива хлоп'яцька думка: Архімед зробив своє відкриття у ванні, Ньютон, коли лежав у садку, Уатт, гріючи воду у чайнику, а він, лейтенант Гармаш, притискаючись чолом до шибки…

Тепер, аби довести, що берети, які лежать зараз у крамниці, минули торговельну базу, треба лише встановити, продукцію якої фабрики одержали там у цей час. Адже до Києва ці товари надходять з різних міст. Зранку поїде на базу і розбереться. Треба — зробить і лабораторний аналіз поролону. Можливо, таки знайде якусь відмінність у хімічному складі виробів, скажімо, київської і харківської фабрик…

І тут Юрій згадав заяву Василя Гончаренка. Майстер писав, що в останні дні щомісяця, коли план уже виконано, начальник цеху Одур, посилаючись на завал сировини, жене душу з пресувальників. Може, саме в ці дні і виготовляється «ліва» продукція, яка потім потрапляє до крамниць поза базою.

А що, коли попросити Гончаренка, щоб, виконавши місячний план, він зробив непомітно на штампі яку-небудь позначку?

Від майдану Калініна долетів приємний дзвін годинника. Дванадцять ударів.

Юрій весело зсунув у ящик розгадані, переможені папери, які тепер жухлим листом розсипалися по всьому столу, і, полегшено зітхнувши, замкнув його.

«А ти, Сорочкін, кажеш — творчість…» — майнула в нього докірлива, беззлобна думка, наче він і досі вів суперечку з своїм колишнім співкурсником.

Підступність і любов

Минув листопад. Настінні календарі схудли, ліпилися до картонок останніми листочками. Молодий грудень то віяв віхолами, то розтавав дощами і огортав місто туманами.

Заклопотаний Юрій цілими днями гасав по місту або сидів в управлінні і вивчав документи. Справа «хіміків» завершувалася. Наближався день, коли документів і доказів буде зібрано достатньо, і міліція від імені народу виставить перед злочинцями повний розрахунок. Вовченко не квапив, але майже щодня цікавився, як посувається справа, і цим давав відчути, що час уже завершувати її. Юрій змарнів, схуд, на обличчі дужче випнулися вилиці.

Одного сивого туманного дня на столі лейтенанта задзвонив телефон.

— Гармаш слухає.

— Юра…

Голос прозвучав мелодійно і жально, тепло і дружньо, як міг звучати тільки один голос на світі.

Лейтенант повільно відвів трубку, немов силоміць відірвав від себе, і поклав на важіль.