Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 121

Юрій кивнув. Але він ще не розумів Погосова повністю.

Погосов підсунув до себе папірець.

— Так. Накладна на жіночі босоніжки, поліетиленові. Ціна п'ять карбованців. Одержано триста пар… на полицях — триста пар… Якщо на полицях триста пар, значить, не продано жодної. Яка дата накладної? Перше серпня. Ревізії? Двадцяте. Як же це? За три тижні не продано жодної пари? Брехня! Але де наші докази? Поки що нема. Припустимо таке: крамниця продала сто пар. Триста мінус сто дорівнює двісті. А в накладній триста. Тоді шахрай-завмаг сміливо приймає ще сто пар «лівих» босоніжок прямо з фабрики. Сто, і не на одну пару більше. Ви робите несподівану ревізію і виявляєте в крамниці триста пар. Але й за накладною триста. Все в ажурі. «На жаль, покупці чомусь не беруть цих босоніжок, — скрушно скаржиться завмаг. — Як одержав, так і лежать». Що ви можете довести? Цічого. Шахрай чемненько проводжає вас до порога і ласкаво посміхається… У вас же стискається серце. Ви точно знаєте, що маєте справу із злодієм, але довести не можете.

Оце і є «дірка». Скільки продало, стільки й узяв «лівого» краму відповідно до старої накладної.

— Як же спіймати такого?

— Це вже, Юрію Сергійовичу, вища математика нашої оперативної служби. Очевидно, треба думати. Знайти ключик до цих, таких благополучних зовні, накладних. Єдиного рецепта немає. Як і двох однакових справ. У кожному випадку свої особливості… Тут треба і економістом бути, і експертом, і психологом. Шукайте. — Він доброзичливо всміхнувся. — Станьте на хвилину цим самим завмагом. Уявіть кожен крок злочинця, його думки, дії, навіть ночуття. Кінець кінцем спробуйте знайти різницю між тими беретами, босоніжками чи іграшками, які проходять через базу, і тими, які минають її… Хоч це майже неможливо. Але якщо знайдете — виграли справу… — дещо пишномовно закінчив свій монолог Погосов.

Юрієві здалося, що той іронізує. «Легко сказати: знайдіть різницю між босоніжками чи беретами, коли вони всі однакові!»

Тим часом Погосов згріб свої папери, замкнув стіл, сейф.

— Ну, бувайте, — сказав на прощання. — Посидьте, поміркуйте. А вона почекає… Сьогодні немає побачення? Тим краще…

Він вийшов, залишивши Юрія самого у великій кімнаті з порожніми столами і стільцями.

Лейтенант відчув нездоланне бажання підхопитися й піти слідом за ним. Але примусив себе знову взяти в руки мовчазний, простий, як хліб, і таємничий, як сфінкс, папірець товарної накладної…

Так настав пізній вечір. Давно вже стихли кроки в коридорах міліції, погасло світло в кабінетах, упоралися зі своєю роботою і пішли додому прибиральниці, а Юрій все сидів над паперами. Від утоми, від того, що ні на крок не просунувся вперед, голова аж гула. Раз у раз, дедалі частіше, кидав він чаклувати над накладними й подовгу стояв біля вікна, за яким сяяли вечірні вогні міста.

Притискаючись спаленілим чолом до шибки, ніби забувши про справи, несподівано відчув, як у його втомлений мозок пробивається новий здогад.