Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 12
Володимир Кашин
Тим часом прибиральниця з дільничним дзвонили біля дверей дачі.
— Неподобство! Вдиратися вдосвіта у квартиру, піднімати людей. Хто дозволив? Що ми — злочинці?! Я скаржитимусь! Я до міністра дійду! Вчать вас культури, вчать…
Яровий стоячи спокійно вислуховував до кінця тираду опухлого після нічної оргії Жора і, коли той скінчив, спитав:
— Дозвольте сісти?
— Сідайте, — буркнув Жор. — А з вами я буду мати окрему розмову, — звернувся він до прибиральниці.
— Ви проживаєте тут уже давненько, а й досі не прописалися. Ваш приятель теж не прописаний, — зауважив Яровий.
— Я ж сказав двірничці, що пропишусь. Хіба не можна прийти за цим удень? Обов'язково вдосвіта?..
— Ми не тільки за цим, — відповів Яровий, спантеличивши Жора.
— А за чим іще?
Жор поважно сів у крісло і загорнув поли квітчастого халата.
— Спочатку перевіримо ваші документи, — немов не почувши запитання музиканта, відповів Яровий. — Прошу паспорти всіх, хто проживає на дачі. Де ваші друзі?..
Інженер, який, відхиливши двері своєї кімнати на другому поверсі, слухав розмову Жора з дільничним, вирішив за краще об'явитися самому:
— Добрий день! — весело привітав він зі сходів непрошених гостей. — Що тут у вас?
— Прописка… — промимрив Жор.
— Ага, правильно. Що ж ти, хазяїне, сам не здогадався! Тепер доводиться людям турбуватися…
Він зайшов у свого кімнату і за мить спустився з паспортом.
— Будь ласка… Порядок є порядок, і його треба поважати.
— Хто ще проживає з вами? — спитав Яровий.
— Ніхто, — поспішив запевнити Жор. — Нас тільки двоє.
— Значить, зараз тут більше нікого немає?
— Абсолютно!
— А де ділися Юрій Гармаш з Інною Паволоцькою? Вони не ночували?
Жор переглянувся з приятелем. Така обізнаність дільничного злякала його.
— Ні. З ними щось сталося?
Дільничний не відповів.
— Це ж ваші гості, разом з вами гуляли, і ви їх відпустили серед ночі?.. То хто іще ночує тут, крім вас і вашого приятеля?
Жор зам'явся.
— Ну, діло наше, чоловіче…
— Гей, дівчата, — гукнула нагору прибиральниця. — Виходьте! — Ніхто, проте, не показався.
— Соромляться, — мовби вибачаючись за них, промовив інженер і, змовницьки примруживши одне око, кинув Яровому: — Зараз приведу.
— Товаришу дільничний, а я протестую! Дівчата приїхали з Ялти, ми повечеряли, боялися самих відпускати додому. Нічого поганого тут нема. Кінець кінцем це не кубло, а дача Іполита Леопольдовича — знаменитого вченого. Ви розмовляєте з працівником мистецтва, мій товариш — керівник великого підприємства. Нема чого тут слідство проводити й принижувати гідність дівчат… Вони ще навіть не одягнені, сплять зараз у своїх кімнатах. Вам потрібен штраф — будь ласка.
— Ніякого слідства, — відповів Яровий. — Мене цікавить тільки одне: хто проживає на території дачі?
— Стривай, Жор, — втрутився інженер. — Це все правильно: і ти — знаменитість, і я не останнє колесо у возі — у мене, до речі, багато знайомих у вашому міністерстві, одного майора навіть узяв до себе юрисконсультом, — кивнув він до Ярового, — але все це справи не стосується. Товариш дільничний має рацію… І нічого особливого не сталося… Засиділися, дозволили дівчатам заночувати, і товариш тепер їм догани не зробить… Одну звуть Алла, відпочиває в Ялті, друга місцева — Галя…