Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 113

— Я волію юшку з картоплею їсти вдома, а не за гратами. Все одно там смачнішого не дадуть, — зауважив Божко.

— І давно ви так думати стали? — не стримався Бородкін, який, попоївши, став складати недоїдки назад у целофановий мішечок. — Коли б не пізно…

— Не раз уже казав. Але ви — жаднюги! Вам усе мало.

— У мене таке відчуття, — докинув Одур, — Що по всій фабриці нишпорки снують. Аж тіло свербить. Куди не глянеш, то там, то тут причіпливі погляди. Мовби знають, догадуються і вичікують.

— Це у вас нервове. Мине. Та й митися частіше треба, тоді не свербітиме, — зло зауважив Бородкін.

— Але що ви пропонуєте? — спитав інженера Штром.

— Кінчати. Або хоч припинити на півроку— рік.

— Все одно, що дати себе обікрасти, — тяжко зітхнув постачальник. — Все на мазі, як по маслу йде.

— Як по маслу, — буркнув Одур. — Хитрющий ти, Марку Аврелійовичу! Ну й хитрющий! З Раїсою своєю розлучився. Квартиру їй купив. Тільки уночі в гості будеш приходити. Думаєш, не розумію. Золото, гроші в неї ховатимеш. Прийдуть до тебе з обшуком — самі старі кальсони знайдуть. А її обшукати прокурор не дозволить. Вона тобі не дружина тепер, а чужа людина, до тебе ніякого діла не має… Хитрий, як змій.

Штром вимушено засміявся.

— Давай і ти розлучайся…

— Щоб я за грати, а моя Белочка на моїй крові, як за комунізму, жила, на моєму ж ліжку з коханцем вилежувалася? Щоб він мій золотий годинник на свою волосяву руку одів, моє вино пив і на курорти їздив? Не діждуться! Краще нехай пропаде, нехай міліція забере.

— Не думав я, Одуре, що ти такий бовдуре, — скаламбурив Басистий і вперше за весь час посміхнувся. — А про дітей своїх подумав?

— Нехай про них держава думає, коли батька посадить…

— Ранувато скис, поки що й ти ніде не дівся, — зневажливо скривився Бородкін.

— Годі! — строго сказав Басистий. — Давайте до діла. Переходимо з беретів на подушки. Та й попиту на берети восени немає. Різальні верстати відрегулювати за ГОСТом — весь прокат давати повного профілю. Іграшки понад план не пресувати. Всі наші спроби погасити вогонь не вдаються. — Він засунув палець за комір і відтяг його, немов душило шию. — Почалися ревізії в крамницях… Стільки добра людям зробили, стільки речей хороших випустили, та хіба зважать на це?!

Він оглянувся, немов боявся, що за соснами вже причаїлися міліціопери. Але там нікого не було, і сосни розмірено похитували кудлатими головами. Божкові, котрий оглянувся слідом за директором, раптом згадалося, як приїздив сюди з Інною, як тяжке передчуття напосідало на нього серед цієї краси й простору, і він мимоволі зітхнув.

— А в крайньому разі, — вів далі Басистий, — запам'ятайте: свою шкуру не рятувати чужою. У нас тепер вона на всіх одна. Один піддасться — всі пропадуть. Вистоїмо — всі виплутаємось. Один за всіх, всі за одного. Ні в чому не признаватися…

Він театральним жестом простягнув руку над брезентом із залишками їжі, перекинутими порожніми пляшками, чарками, і кожний з присутніх, навіть Бородкін, подав йому руку.