Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 110

Грузовик прогуркотів повз лейтенанта, і він прочитав номерний знак. Він!

Потім знову стало тихо. А де ж «Волга»?

Вивести свою машину і кинутися навздогін, можливо, тюки скидають в іншому місці?

Юрій стримався. Примусив себе чекати. Наздогнати вантажну машину можна й через п'ять — десять хвилин…

П'ять — десять! Кожна хвилина як вічність. Від нетерпіння почав гризти нігті — звичка, від якої колись відучувала мати.

Та врешті не витримав, кинув водієві:

— Виїжджай на шлях!

І цієї ж миті десь далеко полоснув по чорній ночі промінь яскравих фар.

«Жене!» — майнула думка.

Потужний промінь обмацував небо, землю, шлях, рвав темноту.

Змагаючись із вітром, повз них промчала «Волга». Слідом за нею рвонула з погашеними фарами й оперативна машина.

Проїхали небагато. Попереду замиготів червоний стоп-сигнал вантажної машини.

«Волга» уповільнила біг, наблизилася до неї, засигналила фарами і погасила їх. Оперативна машина теж зупинилася.

Тим часом водій вантажної машини скинув на землю п'ять тюків. Юрій ввімкнув спеціальний апарат нічного бачення, за допомогою якого і в темряві все було видно, і на спеціальній надчутливій плівці зафотографував дії злочинців. Поки господар «Волги» переніс тюки у свою машину, грузовик уже розтанув серед ночі.

«Волга» доїхала до Коростишева й завернула у найближчий провулок на околиці. Оперативна машина йшла слідом. Господар «Волги», не помічаючи, що його супроводять, під'їхав до свого будинку…

Ні, цього немолодого чоловіка на прізвище Бублейников, жителя Коростишева, Юрій не знав. Можливо, злодій і не зв'язаний з «Оріоном», а продавав крадений поролон комусь іншому.

— Де взяли ці тюки?

— Знайшов на дорозі.

— Ясно, — резюмував Юрій. — Поїдете з нами.

Бублейникова забрали в міліцейську машину. За руль «Волги» сів водій «Автотрансу». Треба було ще перевірити грузовик…

Наздогнали його на території Київської області. Проскочивши вперед, Юрій автоінспекторським жезлом перегородив шлях.

Починало розвиднятися, коли закінчили оглядати вантаж. І небо, і земля наповнилися густим туманом. Вітер ущух, але цей досвітній туман проймав гірше, ніж зимовий холод.

На подив Юрія, тюків у машині було стільки, скільки їх значилося в накладній. Водій, він же й експедитор, здавалося, торжествував і, зневажливо поглядаючи на втомлених працівників міліції, смалив цигарку за цигаркою.

Оце безперервне куріння й підказало Юрію, що спокій водія удаваний. Вирішив ще раз оглянути кабіну.

Обшук дав наслідки: під сидінням лежала туга пачка грошей, заклеєна папером.

— Звідки? — спитав водія лейтенант.

— Не знаю, — похмуро відповів той.

Юрій підійшов з грішми до Бублейникова, який сидів в оперативній машині.

— Скільки тут?

Тепер у мрячному світлі ранку Гармаш краще розгледів цього чоловіка: повне обличчя його було сіре, немов припорошене попелом, очі застиглі. Бублейников скам'яніло дивився на пачку грошей у руках оперативника.

«А що, як спитати його прямо, для кого крав поролон? Адже зараз усі думки й почуття злочинця поглинуло одне: як міліція про все довідалася?! Саме зараз він може повірити, що тих, кому продавав сировину, спіймано і вони про все розповіли.