Читать «Вітрів кут» онлайн - страница 10
Олексій Якович Огульчанський
— Махалка! Справа махалка! — рявкнув бригадир Прокіп Гнатович.
І тільки тепер хлопець побачив, як з моря виринув якийсь чорний предмет, кілька секунд спокійно погойдався на хвилях і раптом знову стрімко поринув у воду.
Радісно зустріли рибалки появу махалки:
— На гачках риба!
Почалася підготовка до краснолову. На воду спустили великий чотиривесельний човен. У човен поклали довгу широку дошку, багор, бамбукову жердину з важким свинцевим наконечником (цю палку рибалки називали «чеклуша») і звичайну подушку у квітчастій наволочці. Бригадир і чотири рибалки, в тому числі Рідненький і Толя, вирушали на краснолов.
Прокіп Гнатович розвів руками і, підозріливо глянувши на Толю, пробурчав:
— Не подобається мені цей дитячий садок. Одна морока.
Рибалки налягли на весла. У тому місці, де з'явилася махалка, човен зупинили. Коли чорний предмет (це була в'язка просмолених поплавців) знову виринув, його підхопили й швидко почали витягати з води товсту вірьовку, до якої на невеликих поводках кріпилися гачки.
Рідненький поклав упоперек корми дошку, а зверху — подушку, бригадир ліг грудьми на подушку так, що голова його повисла над водою, почав вибирати снасть. Раптом завирувала вода, і не встиг Толя й оком моргнути, як рибалки підхопили баграми й кинули на дно човна велику рибину з жовтим черевом. Звиваючись усім тілом, вона ковтала повітря круглим беззубим ротом.
— На почин осетерок, — потираючи руки, крякнув бородатий рибалка.
Раптом снасть сильно смикнуло. Похитнувся човен.
— Здоровенна білужища, — прохрипів бригадир, ледве підтягуючи вірьовку з гачками. Толя бачив, як налилася кров'ю потилиця бригадира. Всі, хто був у човні, насторожились. Показався великий сірий трикутний плавець.
— Чеклушею! — скомандував бригадир.
Рідненький схопив бамбукову жердину і розмахнувся.
Але тут сталося зовсім несподіване. Човен нахилився, бригадир, не втримавшись, упав за борт і зник під водою. На хвилях плавно загойдалася квітчаста подушка.
— Прокопе Гнатовичу! — надривно вигукнув хтось.
— Стрибайте у воду, ріжте снасті! — очманіло крикнув бородань.
Цей крик і повернув Толю до реальності. Не роздумуючи, хлопець схопив ніж і кинувся у воду.
За кілька секунд біля борту з'явилася голова бригадира. Він нічого не бачив: сорочка обволокла голову. Осторонь виринув Толя. Рибалки полегшено зітхнули. Міцні руки підхопили мокрих рибалок і втягли в човен.
— Рука, — прохрипів бригадир.
Тільки тепер усі побачили, що в ліву руку бригадира, вище ліктя, впилися два чорні гачки. Текла кров.
— Хто перерізав снасть? — спитав бригадир.
— Синок Прокопа. Ось він, — бородань підштовхнув Толю вперед.
— Так це ти, — Прокіп Гнатович уважно, ніби вперше бачив, глянув на Толю. Потім поривчасто обняв хлопця здоровою рукою і скупо, по-чоловічому поцілував у щоку.