Читать «Четверо в яхті» онлайн - страница 231

Здісь в очереті ловив звичайних красноперок, а Куцик і Войтек неподалік вчили Андрійка плавати. Суламіф швендяла по околиці, полюючи на туристські запаси.

Вечорами озера забарвлювались у фіолетовий колір. На мілинах, на підводних луках вода була густо поцяткована стрибками верховодок і, якщо не дивитися на небо, можна було подумати, що то йде дощ. Коли ставало темно, щось важке плескалось у воді біля очерету, і в Здіся стискалося серце: ось ходить велика риба, яку він ще не вміє спіймати. А в навислому над водою лісі невпинно покрикувала дрімлюга, і через деякий час її монотонний крик починав здаватися зловісним. Але не дуже. Якраз настільки, щоб присутність товариша не зв'язувала, а навпаки — підбадьорювала.

Але найкрасивішими були світанки, яких городянин не бачить у місті і за звичкою просипає в лісі.

А тимчасом — яке багатство фарб, запахів, форм! І насамперед багатство відчуттів!

Андрійко полюбив ту пору дня, коли сонце щойно зійшло і його тепло ніжно пестить обличчя. Тоді зникають великі клуби імли і залишається її стільки, що озеро нагадує дзеркало, яке від теплого подиху втрачає свою прозорість. Саме тоді фарби прибережної зелені здаються найсоковитішими. Саме тоді гіркувато і різко пахне зелень вільшини. Саме тоді на низьких, ще затуманених луках дзвінко курликають журавлі.

Ця пора здається Андрійкові такою чистою, такою піднесеною, що кожного дня він проводить її на палубі «Аталанти», нічого не роблячи, тільки милуючись чудовим видом.

Якось під Момайнами, саме в цю пору, Андрійко побачив дивне явище. Все було так, як сказано вище: сонце, запах вільшини, спокійне озеро. І в цій тиші неспокійними були тільки верховодки, дрібні, сріблясто-зелені рибки, що гуляли на самій поверхні води.

Здавалося, що їх охопив якийсь спортивний запал, і рибки влаштували змагання! Почали вискакувати з води, спритно вигинаючись, наче сталеві леза. Але ці стрибки в висоту здалися одній з них недостатнім. Верховодка розігналась і продемонструвала чудовий стрибок — вона дев'ять разів легенько і пружинисто підскочила на воді.

Дев'ять кіл побігло по матовій поверхні озера. Андрійко не встиг надивуватися з її витівки, як почалося ще щось дивніше.

У воді плавала звичайна соломинка. І ось раптом одна верховодка перестрибнула через неї. За нею друга. Третя скочила з іншого боку. Потім одночасно дві ще ледве не зштовхнулися посередині. І ще, і ще..

Наступного дня хлопці зустрілися з Франковяком, який завітав на кілька днів додому. Це був дуже високий блондин з сірими очима, білими вусами і круглим обличчям. Хлопці передали йому Суламіф. Вона поводилася так, начебто її втеча з дому лісничого не була ганебною. На щастя, пані Франковякова простила її.

Хлопці почали вихвалятися: чого тільки вони не бачили на Мазурських озерах, чого тільки не навчилися! Звичайно, розповіли про спортивні інстинкти риб. На жаль, Франковяк їх розчарував.