Читать «Чорний лабіринт» онлайн - страница 31

Крізь вікно кабінету професор помітив машину, що підкотила до парадного входу. З неї вийшов Гуго і, нетвердо ступаючи по гравію, попрямував до дверей. Фон Глевіц дивився на сина і щось неприємне ворушилось у нього під серцем. Ні, не таким він бачив його у своїх мріях.

Гуго ріс зухвалим, зарозумілим. Мав круту батьківську вдачу. Завжди і в усьому намагався бути першим. Йому все давалося легко, і він думав, що для нього нема нічого неможливого.

Гуго і не підозрював, що то не його особисті якості, а батькові зв'язки всюди розкривають перед ним двері. У двадцять два роки — шеф міської організації гітлерюгенд. Цього міг досягти не кожен. Легкість, з якою він стрибнув угору, розпалила в ньому і без того надмірне честолюбство. Сам фон Глевіц вихованням сина майже не займався, а поради Сабіни блякли перед бравою тупістю поглядів духовного отця Гуго — унтера Гартмана, який сповідав у житті три непорушні істини: муштра, вино, жінки. Понад усе в світі Гартман ставив гроші. Гуго фон Глевіц теж любив гроші. З того часу, як батько відмовився оплачувати його п'яні оргії в ресторанах і пивних барах Мюнхена, він почав сам добувати гроші. І робив це досить спритно. Гуго не розбирав чистих і нечистих комерцій, для нього годилася всяка справа, якщо вона пахла грішми.

Професор дещо знав про це, але не вважав за потрібне втручатися, йому подобалась винахідливість і хватка Гуго. Кінець кінцем, у житті це потрібно. Якщо вже син не виявляє цікавості до університету, наук, не має нахилу до медицини, хай займається комерцією. Колись професор мріяв передати до рук енна свою клініку, хотів бачити в ньому спадкоємця. Але тим мріям не судімося збутися.

«Що він у житті бачив, — думав фон Глевіц. — Хіба він знає, що таке корупція, криза. Найбагатші комерсанти в один день стають жебраками. Лопаються трести, летять у помийницю акції, а фінансові королі пускають собі кулю в лоба або попадають до клініки божевільних. Людям завжди буде потрібен лікар. Під час миру, війни, кризи і процвітання — завжди. А втім, різні часи — різні уподобання. Я ріс при кайзері Вільгельмі, він — при Адольфі Гітлері. Та хіба щось змінилося для фон Глевіців? Ми лишаємося незмінними, як німецький дух. Як прусський фельдфебель, що був, є і буде кумиром молодого німця».

— Хай трухлявий світ дрижить перед нами, — почулося на сходах. — Ми підемо далі, хоча б земля лежала в руїнах. Сьогодні нам належить Німеччина, а завтра — весь світ…

Двері рвучко прочинилися, і на порозі став Гуго. Він злегка похитувався. Професор бачив, що син п'яний, проте удав, ніби не помічає того, спокійно вказав йому на крісло. Гуго відштовхнувся од дверей і, ступаючи так, ніби під ногами у нього була палуба корабля, а не лискучий паркет батькового кабінету, підійшов до стола.