Читать «Чорний лабіринт» онлайн - страница 26

— Я не похмелявся, — відповів Манфред.

— А в мене, знаєш, голова тріщить. — Репке дістав з-під лави пляшку і налив собі повну склянку. — Через півгодини рушаємо. Все одно спатиму. — Він набрав повітря і, як у лійку, вилив у горло шнапс. — Ось почитай свіжі газетки. До Лінца ми тебе довеземо. А там сядеш у експрес Відень — Париж і на ранок у Мюнхені. Ну, розважайся, а я побіжу. Ми ще поговоримо. Я хочу своїй старій дещо передати з тобою.

Коли Репке вийшов, Манфред розгорнув «Фелькішер беобахтер». Перші сторінки націстського офіціозу, як завжди, були напхані промовами Геббельса. Манфред не став їх читати. Вони ніколи не привертали його уваги. Зате на останній сторінці він натрапив на замітку, яка по-справжньому зацікавила його. Під крупним заголовком «Фальшивомонетчики», в рубриці «Повідомлення імперського міністерства юстиції», Манфред прочитав: «Органи гестапо у Мюнхені розкрили таємну організацію фальшивомонетчиків, якою керував студент університету Хорст Торнау. Організація у великій кількості друкувала фальшиві фунти стерлінгів і долари, котрі через Швейцарію переправляла до Англії і Америки. В поінформованих колах існує думка, що організація має широко розгалуження за межами рейху. Відомо, що в італійських містах Больцано і Туріні було викрито агентів цієї організації. Вчора слідчі органи Мюнхена допитали свідків: Курта Маєрбера, Йоганна Залексі, Гуго фон Глевіца. Слідство одержало цікаві дані, які підтверджують думку про широке розгалуження організації. Шеф мюнхенського гестапо барон фон Дітц у своїй заяві представникам преси заявив: «Думаю, що керівництво цієї міжнародної організації авантюристів перебуває в Швейцарії. Слідство триває. Проте вже тепер можна сказати, що справа набирає широкого розмаху. Під час арешту Хорста Торнау в його машині знайдено фальшивих банкнотів на п'ятнадцять мільйонів фунтів стерлінгів. Після відомої справи Бруно Людке, це чи не найбільша кримінальна справа за останні десять років». Від редакції: «Фелькішер беобахтер» спішно надіслала до Мюнхена свого спеціального кореспондента. Стежте за його повідомленнями». Манфред опустив газету.

— Це так діла. Але ж Гуго і Хорст — нерозлучні друзі. Дня один без одного не могли прожити. Ні, тут щось не так!

Манфред ще раз перечитав замітку. Ні, він не помилився.

— Гуго продав Хорста, — сам до себе промовив Манфред Тегарт.

РОЗДІЛ III

НЕ ТОРКАЙТЕСЬ ІДОЛІВ РУКАМИ

Уже четверту добу Хорст Торнау міряє тюремну камеру — вузьку камінну домовину. Пучечок світла, що пробивається крізь віконце під стелею, навіть удень не розганяє темряви. Кожного ранку, рівно о шостій, наглядач піднімає койку і замикає її на замок. В камері холодно, сядеш — зовсім задубієш. Хочеш не хочеш, мусиш ходити. Перебираючи в пам'яті події останніх днів, Хорст знову і знову приходить до висновку, що справи його кепські. Вперта, невмолима річ — факти. Вони здатні розчавити людину.

Пійманий на гарячому, Торнау все ще не міг зрозуміти, як це сталося. Адже він був певен, що робить патріотичну справу. І раптом — гестапо. Хорст пам'ятав настанови Гуго і, коли слідчий запитав, відповів, що виконував волю рейхсюгендфюрера Аксмана. «Я тобі дам Аксмана! Ти забудеш його навіки!» Вперше в житті довелося скуштувати гумової палиці. «А чого, власне, б'ють тільки мене? А Гуго? Минуло чотири доби, проте він навіть пальцем не ворухнув, щоб визволити мене з цієї пастки. Видно, умив руки. Сховався за широку батькову спину і сидить нишком. Звідки гестапо могло знати, на яку суму я віз фальшивих англійських фунтів? Слідили? Але хіба хто з тих, що ходили за мною назирці, міг перелічити банкноти? Про це знав тільки Гуго. А може, зрадив?» Спробував відігнати ту думку, однак вона не йшла з голови. Поступово підозра переросла в певність. «А я, дурний, ні на першому, ні на другому допиті не назвав його імені. Якщо за мною стежило гестапо, то чому ж слідчий ні словом не обмовився про те, звідки я взяв фальшиву валюту? Йому, мабуть, добре відома адреса: Терезієнштрасе, 11. Слідчий мовчить, бо знає: об фон Глевіца зламає зуби. А хто такий для нього Хорст Торнау? На мене можна налити, ніхто не заступиться. На вітчима надія марна. З початку війни він фактично не живе з матір'ю. Повернувся з фронту і лишився в Берліні біля свого пихатого фельдмаршала. Старий Торнау ніколи не схвалював шлюбу свого сина з якоюсь, як він казав, покоївкою. Фон Торнау мають баронські герби, люди впливові, але надії на них нема. Треба викручуватися самому».