Читать «Чорний лабіринт» онлайн - страница 232

«Треба піти до «Континенталю» зараз, не відкладаючи. Вранці приїде Керк, і тоді вже не буде такої можливості. Треба діяти негайно. Але як? Андрій розповідав, що біля «Континенталю» його затримала табірна поліція. Виходить, потикатися туди самому не слід, мабуть, ті гицелі і тепер чатують там на переміщенців. Ні. Спочатку — все зважити до найменших дрібниць. Потрапити в лабети бандерівських посіпак, та ще за таких обставин, безглуздя. Ризикувати не можна. Керк запакує так, що не тільки комісії, світа білого не побачиш. Треба діяти розумно. Насамперед у Керка і Дайна не повинно виникнути і тіні підозри. Але ж як? Як все те зробити?»

Крайніченко зламав сигарету і жбурнув її за вікно. Завжди виникає оте прокляте: «Як?» Він знову закурив, міряючи нервовими кроками кімнату. Стільки часу його тримали за мурами вілли, потім Шульце і Патріція не відпускали ні на крок. Він не мав змоги навіть на годину вирватись з-під нагляду. І ось, коли цей нагляд, нарешті, послабився — не може придумати, як зв'язатися з офіцерами радянської комісії.

Несподівано згадалася розмова з Андрієм і те, як радив йому звернутися по допомогу до Тегарта. Згадка про Вольфа народила думку, від якої серце затріпотіло у грудях давно не знаною радістю.

«Старина Вольф! Друже вірний, ти як ніхто інший можеш мені допомогти». Крайніченко не міг простити собі, що це не спало йому на думку, коли розмовляв з Андрієм. А тепер, як хлопець пішов, усе значно ускладнюється. Треба шукати способу непомітно вибратись із «Сен-Готарду». А це майже неможливо.

Федір сперся на підвіконня, заглядаючи у бетонований колодязь чорного двору. Біля дверей, що вели на кухню ресторану, розвантажувалась крита брезентом машина. Шофер виймав з кузова кошики з картоплею і відносив їх на кухню. Коли він зникав за дверима, машина залишалась без догляду. Двір зяяв пусткою, лише вгорі, десь на рівні п'ятого поверху, блимали жовті плями вікон.

«Досить сховатись он за тими ящиками, що у безладді звалені під стіною, і ніхто тебе не помітить. А як тільки шофер сяде в кабіну — стрибнути у кузов. Машина вивезе на вулицю, а там…»

У Крайніченка стислося серце. Як спуститися у двір з вікна своєї кімнати, він вивчив ще минулої ночі. Залізна ринва була недалеко. До неї можна дотягтися рукою, якщо стати на карниз за вікном.

Крайніченко сів на підвіконня і, коли шофер зник на кухні, спустив за вікно ноги.

Хвилин за двадцять Федір уже підходив до будиночка по Фріденштрасе. Перевірив, чи нема за ним «хвоста», і звернув на Графіндерплац. Ще тоді, коли зустрілися «У красуні Ірми», Вольф дав Федорові свою адресу і докладно розповів, як знайти його будиночок.

У вікнах світилося, хоч було вже далеко запівніч. Старий Вольф не дуже здивувався його появі. Зустрів так, ніби давно чекав на нього. Накинув на плечі потерту шкірянку, і вони вийшли в сад. Їх обгорнула тиха ніч. Лише інколи приглушені гудки паровозів нагадували, що поруч — залізниця.