Читать «Дисертація лейтенанта Шпильового» онлайн - страница 2

Я приєднався до його думки.

— От і добре, що ви мене розумієте. Отже, зберіть матеріал і проведіть бесіду з особовим складом про Петрищева. Конкретного матеріалу дуже мало, але його треба зібрати. Для цього потрібні наполегливість і ініціатива. Думаю, що вони у вас є.

Ці слова приємно полоскотали моє самолюбство, а доручення трохи збентежило. Чи зумію я розповісти про подвиг цікаво? Крім того, як розшукати факти, з чого починати? Здавалося, що підготувати таку бесіду в наших умовах, це майже те саме, що написати дисертацію. Так, це майже дисертація. Хвилюючись і збиваючись, я сказав про це Скосирєву.

Він засміявся.

— Ну, що ж, коли це «майже дисертація», то я бажаю вам щасливо захистити її.

Я вийшов від Скосирєва і зразу ж попрямував до корабельної бібліотеки.

В каюту я зайшов з стосом книжок і журналів. Там були мемуари учасників війни, брошури часів війни і навіть томи Великої Радянської Енциклопедії.

Лейтенант Селін і старшина другої статті Промишлянський розбирали за столом якусь зубчату передачу.

Я одсунув її вбік і поклав на стіл книжки.

Селін зацікавлено спитав:

— А що, хіба корабельна бібліотека переїжджає в нашу каюту?

— Ні, — відповів я. — Корабельну майстерню вирішили перевести в зручніше місце.

Селін засміявся:

— Хочеш попрацювати?

— Так, мені доручили підготувати лекцію.

— О! — Селін з повагою подивився на мене і на книжки. Сам він ніколи не брався за таку справу. Зате міг годинами порпатися в форсунці, ставити неймовірні досліди з хімічними реактивами, сперечатися про переваги напівпровідників і в душі мучився, що доля не наділила його красномовством. Ось чому разом з Промишлянським він мовчки зібрав у газету болти та шестірні і навшпиньках вийшов з каюти.

— Ні пуху ні пера, — прошепотів Селін у дверях.

Я погортав кілька книжок, але про Петрищева майже нічого не знайшов. У спогадах адмірала Чижова була єдина фраза:

«Подвиг Матвія Петрищева у Волногорську запалив катерників на нові звершення. В той день було потоплено два фашистських транспорті! загальною тоннажністю 5 тисяч тонн». І все.

Я це вже знав від Скосирєва. Переглянув брошури. Ні про Петрищева, ні про Волногорськ і не згадувалося. Я сумлінно перегорнув інші книжки, але так нічого до пуття і не дізнався. Закривши останню книжку, я замислився. Хто такий Петрищев? Який подвиг він зробив? Чим займався у Волногорську?

До каюти заглянув лейтенант Селін.

— Ще працюєш?

За його спиною стояв гурт раціоналізаторів і винахідників.

— Працюю, — відповів я і великодушно додав: — Але ви можете заходити.

Раціоналізатори швиденько заповнили каюту. На столі з’явились манометри, поршні, трубки і патрубки.

ДЕ ЕКСПОНАТИ?

За короткий час я побував у портовій бібліотеці, потім у міській. Заходив кілька разів у бібліотеку нашого з’єднання, не кажучи про нашу, корабельну. Бібліотекарки вже знали мене в обличчя і віталися. Але підготовка до лекції не просунулася вперед ні на крок.

Я детально вивчав усе, що стосувалося Волногорська. За останні роки тут побудували судноремонтний завод, пустили тролейбус, житлові будинки вишикувались понад морем на кілометри. А раніше це було заштатне містечко. У зведеннях воєнного часу я вичитав, що Волногорськ було звільнено від фашистської навали у квітні 1944 року. Записав дату до блокнота і подумав, що навряд чи допоможуть мені книги. Треба шукати очевидців… Але де?