Читать «Грот афаліни» онлайн - страница 246
Павло Місько
Потім були нескінченні розпитування, і доводилося Янгові знов і знов розказувати печерну епопею.
— І всі-всі дельфіни загинули?! — не могла повірити Натача.
— Усі… — гірко зітхнув Янг. — Бобі дуже шкода — як братик мені був! — він засовував пальці під скельця окулярів, витирав сльози. — Тільки ось… Іграшку мені виніс із дна, на дракончика схожа, — пригадав Янг ту річ, що засунув собі за пояс у печері.
Почувши це Абдула враз опинився в курені.
— Так це ж золото!!! — вигукнув він, узявши в Янга тремтячими руками дракончика. — Зливок золота! Самородок… Ось, оббито, бачите, як горить? А важкий!
Передавали з рук у руки, оглядали з усіх боків, колупали нігтями. Абдула витягнув шию в той бік, де на його думку було озеро. Зітхнув.
— І ти стільки терпів оцю вагу за поясом і не міг досі згадати про самородок?! — накричав на Янга.
— Я ще й не таке терпів… — спокійно відповів Янг. Чомусь золото не викликало в нього ніяких емоцій.
Минав п'ятий день плавання украденого танкера, коли, переночувавши біля Натачиного куреня, хлопці прийшли з Натачею в Кампонг, у лікарню.
А Радж цілу ніч був у палаті коло Амари. Лікарі дозволили переночувати біля нього, понаглядати після операції. Переливали Амарі кров — два літри! Хотів Радж поділитися з другом своєю, а лікарі взяли пробу і сказали — не підходить.
І ось другий день після операції, Амарі стало трошки краще. Янг, Абдула і Натача просять головного лікаря, щоб пустив їх до хворого — хоч на п'ять хвилинок. Вони хочуть тільки побачити Амару, переконатися, що він живий, — і більше нічого не треба.
І допросилися, пустили їх. І побачили, хвилюючись, як одразу посунув до них по простині знесилену руку Амара. Четверо рук кинулися назустріч його руці, і всі п'ять сплелися в одному гарячому потиску.
— Завдав я вам клопоту… — тремтить на устах Амари усмішка. — І як тільки розплатимося ми за операцію, за кров, за лікарню?
— Ти не забивай собі цим голову. Все буде гаразд, — каже Радж.
— І гроші знайдуться, — тоном мільйонера говорить Янг, але з-за пояса нічого не дістає, не показує. Вони в палаті не самі, є і чужі, у кутках стоять ще чотири ліжка.
— Може, хтось побачить моїх… наших… Не кажіть, що зі мною таке. Що підсковзнувся… — попросив Амара. — А гроші вам поверну. Одужаю і зароблю.
Чотири кулаки потягнулися до його носа.
— Не буду… Не буду… — кволо усміхається Амара.
— Твоє завдання зараз — видужати, — сказав Янг.
— Якнайшвидше, — додав Абдула.
— Я до тебе щодня приходитиму, — пообіцяла Натача. — Казатиму, сестра твоя.
— Видужуй, друже. Багато у нас справ попереду, багато роботи, — багатозначно мовив Радж.
— А ти, Радж, остерігайся… знаєш кого. Тричі будь пильним. Ти теж потрібний для справи.
— Ну, ми підемо. Горбоносий дав два дні і наказав, щоб з'явилися на Раї в поліцейську дільницю одразу, як тільки приїдемо. Розмова в них ще є… І акваланг десь у них…
Уже заглядала в двері сестра, кивком кликала всіх до виходу, але друзі ніяк не могли розстатися. Нарешті пішли.
На вулиці, йдучи до причалів, коли трапилося більш-менш затишне місце, Янг показав Раджу «дракончика».