Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 287

Від останніх слів мороз пройшов по шкірі Дорна.

В цю мить танкісти привели до кабінету Генрі Кервуда. Крайнєву від здивування аж очі на лоба полізли, коли він побачив американця.

— Та тут знайомих більше, ніж ми думали! — вигукнув він. — Як це ви сюди потрапили, містер Кервуд?

— Мене взяли в полон, — нітрохи не вагаючись, збрехав американець. — Я сподіваюся з вашою допомогою дуже швидко дістатися додому. Я прошу вас негайно відправити мене до Москви. До нашого посольства.

— До Москви ми вас, звичайно, відправимо, — засміявся Крайнєв, дуже добре розуміючи, яким чином саме в таку мить опинився тут Кервуд, — але на цей раз, мабуть, не до посольства.

— Що ви цим хочете сказати? — обурився інженер.

— Нічого, — відповів Крайнєв, — просто тут запахло для вас смаженим, і ви негайно прилетіли сюди. Може, пап Людвіг фон-Дорн допоможе нам в тому розібратися?

Дорн дуже добре розумів, що всі його плани луснули і розраховувати на американські гроші більш ніж смішно. Тому він з готовністю відповів:

— Допоможу, звичайно, допоможу.

— От бачите, — вів далі Крайнєв, — так і довідаємося потроху, помалесеньку, хто і для чого вас посилає, Генрі Кервуд. До речі, у вас є документи?

— У мене їх забрали, — похмуро відповів Кервуд.

— Ось вони, товаришу Крайнєв, — заступник Короля вже простягав паспорт Кервуда.

— От бачите, ви тепер швед, — ще веселіше засміявся Крайнєв. — От все і прояснилося. У яке ж посольство будемо вас посилати?

Кервуд не відповів. Майбутнє не віщувало йому нічого, крім великих неприємностей. Погано йому буде, коли виявиться, для чого послав його у Німеччину Старк. А воно може виявитися, ой, може.

— Я гадаю, нам все тут слід оглянути, — запропонував Крайнєв.

— Я з охотою покажу вам лабораторію, — намагаючись цілком оволодіти собою, сказав Дорн.

І вони пішли по довгих коридорах лабораторії. Крайнєва цікавило, як далеко пішли німці в техніці реактивного літакобудування. Він просто запитав про це Дорна.

— Дечого ми досягли, — відповів німець, — але люди на наших літаках в повітря ще не підіймалися. Ми приділяли головну увагу літакам-снарядам. Фюрер вважав, що реактивними літаками ми встигнемо зайнятися і після перемоги. Нам потрібна була зброя, яка зараз дає ефект, а не колись. Ми ставили досліди і конструювали реактивні літаки, незважаючи на це. В тих шафах лежать креслення. Вони тепер ваші. Ви можете з ними ознайомитися… якщо зможете…

Король раптом насторожився.

— Як ви гадаєте, товаришу Крайнєв, що можуть означати його останні слова?

— Нічого особливого, — замість Крайнєва відповів сам Дорн, — просто, я глибоко переконаний, що нікому з вас живим звідси не вийти. Ви надто далеко відірвалися від своїх військ. Не далі, як завтра, вас знищать.

— От нахаба, — вигукнув Король, — побачимо завтра, як нас знищать. Він не має ніякого уявлення про все, що твориться на фронті.

— А може, тут усе заміновано? — запитав Орленко.

— Перевірити не гріх, — відповів Король, — але на це розраховувати важко. Адже він навіть уявлення не мав, де ми зараз є. А для того щоб таку споруду замінувати, не одну годину треба, навіть не один день.