Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 286

Пілот приземлив літака, як завжди., впевнено, недалеко від будинку лабораторії. Дорн вийшов, першим, допоміг зійти Кервудові, кілька техніків і інженерів, які мали допомогти Кервудові, також вийшли на асфальт аеродрому. Не гаючи часу, вони взялися до роботи. Дорн віддав накази і зайшов у будинок. Спробував повернути вимикача. Електричне сяйво розлилося по коридору. Дорн зітхнув, проходячи повз кімнату, де жила колись Мей, і зайшов у хімічну лабораторію.

Кілька хвилин відмикав великим ключем важкий сейф, нарешті відкрив і дістав звідтіля невелику прозорого скла посудину з темним сизуватим порошком. Хвилину дивився на неї, потім поволі пройшов до свого кабінету.

Великий дерев'яний, майстерно різьблений орел так, як і раніше, простирав на стелі свої широченні крила.

Дорн глянув за вікно. Сонце вже сіло. Сутінки помалу густішали над аеродромом. Злобно скривився Дорн, поставив свою пляшку на вікно і, не озираючись, вийшов з кабінету.

Голос Кервуда почувся в коридорі. Інженер був цілком задоволений. Звичайно, ніяких особливих новин ту г немає, але завдання, покладене на нього, виконане цілком.

Пілот доповідав про закінчення вантаження. Дорн побачив постать Кервуда на аеродромі і швидко подався до літака. Він вийшов на асфальт аеродрому, і раптом йому почулося якесь гудіння. Став на мить, прислухаючись, і застиг на місці.

На його очах, піднята страшною силою в повітря, вигнулася і розпалася на дрібні уламки товстенна стіна. Більше сотні метрів її раптом заховалися в диму і пилюзі. І не встиг цей дим хоч трохи розійтися, не встигла ще хвиля вибуху пройти над головою Дорна, як п'ятеро танків вдерлися на аеродром і помчали по асфальту до літаків, розкиданих то там, то там на аеродромі. Край ній танк з повного ходу вдарив по хвостовому оперенню літака Дорна, і німець зрозумів, що ніколи вже йому не злетіти з цього розкішного аеродрому.

А слідом за першим ішли інші танки, і порахувати їх зразу було неможливо.

Людвіг фон-Дорн ще раз повернувся до свого кабінету, але на цей раз уже під конвоєм танкістів. Від несподіванки він навіть повірити не міг, що потрапив у полон до радянських військ.

Він чув, як чийсь владний голос наказав провести його в кабінет, і був смертельно зляканий, побачивши за своїм столом, у своєму кріслі Юрія Крайнєва. Кілька офіцерів теж були тут. Дві жінки сиділи поруч Крайнєва, і чого їм тут треба — Дорн зрозуміти не міг.

Танкісти, які привели Дорна в кабінет, відкозиряли і вийшли. Крайнєв кілька хвилин дивився на свого старого знайомого, і спокійна посмішка ледве помітно торкалася його уст.

— Рекомендую вам, товариші, — нарешті проговорив він, — мій дуже старий знайомий Людвіг фон-Дорн. Колись він мене довгенько протримав у цій тюрмі. Як же ви опинилися тут зараз?

Дорн уже оволодів собою. Незважаючи на те, що коліна у нього трусилися від жаху, він зумів пояснити свою помилку.

— Так, — знову посміхнувся Крайнєв, — ну, а що ж вироблялося в вашій лабораторії? Мабуть, ваші ФАУ-2. Чи ви вже щось цікавіше встигли винайти? Як старому знайомому, покажіть мені вашу лабораторію, Дорн. Я її ще не зовсім забув, можу вас запевнити.