Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 16

Юрій замовк. Не змінюючи пози, Ганна сказала:

— Ну, далі.

— А далі я не знаю, — ласкаво усміхнувся Юрій.

— Ну, це не годиться. Таке хороше оповідання і такий нікудишній кінець, — незадоволено протягла Ганна. — Зараз же видумайте кінець до цієї казки.

— Слово честі, Ганно, не знаю, — сміявся Юрій. — Зараз у нас травень, отже, з зимівель ще не виїхали. Мабуть, вони ще й досі розмовляють, а може, якось інакше все розв'язалося.

Ганна встала з крісла і двічі пройшлася по кімнаті.

— Знаєте, — сказав Юрій. — у нас люди вже навчилися високо цінувати і берегти почуття своїх друзів. Я б дуже хотів мати друзів, які так само берегли б мою любов.

Ганна підійшла до дверей на балкон і розчинила їх. Юрій глянув і замовк, вражений. Ганна стояла на порозі дверей. Просто у вікна било проміння місяця. І в цьому сяйві ніби зникла легенька шовкова сукня. На порозі стояла статуя дівчини, оповита легеньким туманним серпанком шовку.

Юрій відчув, як у грудях його затремтіла якась дивна струна.

Раптом Ганна повернула до нього обличчя. Юрій встав, зробив кілька широких кроків, узяв у долоні її голову і, немов спраглий до чаші, припав до рожевих напіврозкритих уст.

* * *

Валенс прийшов б пів на дев'яту. Він постукав у двері, і Крайнєв відразу ж схопився на ноги.

Валенс постукав ще раз, і Юрій прочинив двері. Директор зайшов у кімнату, сів у крісло. Вій мовчки переглядав якусь книжку, поки Юрій вмивався і прибирав у кімнаті. Нарешті в кімнаті було сяк-так прибрано, і Юрій, одсунувши стільця, сів навпроти Валенса. Той витяг з портфеля цілий жмут паперів, розіклав їх на столі і почав говорити про завдання, які треба було виконати у Москві і Парижі.

Юрій роздвоївся, Він став вкрай неуважним, і Валенс це помітив. Думки Крайнєва весь час відверталися від роботи і неслися туди, до Ганни.