Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 135

_{Це і є те головне, що переймає оповідь «Старої фортеці». Правда революції увінчує все пережите юними героями книжки, мешканцями міста, визволеного Червоною Армією від сваволі петлюрівців та їхніх союзників — білопольських інтервентів. Цю правду і змалював Володимир Бєляєв, опираючись на власні спостереження, на долю близьких йому людей, на реальні історичні факти свого часу. І ці факти, що визначили всі вчинки героїв, письменник поставив у центрі розповіді, вивів у своїй книжці на передні рубежі. Він добився того, що безліч чудових і точних деталей, вплетених у тканину розповіді, не заступили його провідної думки, не завели у дрібнотем'я вбік від головної течії життя.}

_{Як показала довголітня щаслива доля «Старої фортеці», книжка стала потрібною і корисною читачеві саме цією правдою, що виникла в атмосфері соціалістичної революції. Вона допомогла молоді правильніше побачити поступальний революційний процес і визначити своє місце в лавах будівників нового суспільства. В яскравому художньому зображенні народного життя на світанку Радянської влади і полягає значення трилогії, її неминуща цінність для молодого читача.}

_{Володимир Бєляєв усією силою свого таланту, силою любові й ненависті відгукується на людський біль і лихо, на вимогливий заклик чесних людей світу приборкати фашизм, зірвати маячні плани паліїв війни, що сіють на землі ядерну загрозу і вбивства, наклепи і провокації. Саме цим душевним болем перейнята інша книжка Володимира Бєляєва «Вишневі алеї», до якої увійшли найкращі твори письменника — повість, оповідання і памфлети, створені в останні роки.}

_{Назву збірці дало документальне оповідання про подвиг, що його здійснив у перші дні війни маленький гарнізон прикордонної застави, яким командували лейтенант Олексій Лопатін та політрук Павло Гласов. Вони загинули у нерівному бою із загарбниками, їх поховали на сільському кладовищі недалечко від застави. «Прикордонники, які прийшли служити сюди, — пише автор, — посадили на заставі вишневу алею на честь славного подвигу своїх попередників. Навесні дерева вкриваються ніжним білим цвітом, а ближче до середини літа на них рясно червоніють соковиті вишні. Ніхто не зриває їх — така традиція. Наливаючись соком, вони поступово падають на землю і червоніють під деревами, немов краплі крові, якою колись зросили цю землю герої-прикордонники».}

_{В образному ладі книжки відбито всенародну пам'ять про мужніх борців за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Ми ніби чуємо відгук тужних дзвонів білоруської Хатині, завивання вітру у руїнах Брестської фортеці, трагічний реквієм, що звучить на Піскарівському кладовищі в Ленінграді.}

_{Відомості про героїчних прикордонників-лопатінців автор збирав багато років, він довго жив на заставі, яку лопатінці захищали до останнього подиху, стримуючи натиск гітлерівських полчищ. Цій заставі присвоєно ім'я лейтенанта Олексія Лопатіна, Героя Радянського Союзу. В Народній Республіці Болгарії одну з прикордонних застав також названо іменем О. Лопатіна.}