Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 55
Люко Дашвар
– Мамо… Матусов помер? – однією рукою крутив кермо, другою притискав до вуха мобільний.
– Помер, – хоробро збрехала пані Женя.
– Дай адресу тої ворожки… Що вона його вирахувала.
– Як знайду, одразу ж, синку, – ледь не усцялася од радощів.
Дурнувата фантазія перетворювалася на цілком реальний план. Та перш ніж указати синові шлях на Костьольну, пані Женя сама рвонула до Єви-Марії, аби в деталях пояснити, що саме та повинна напророчити Максові. Дорогою згадала про прохання ворожки. «Жабку мені купи. Зелену…»
– От сучка! І де мені ту жабу шукати?! – психонула. Розвернула «лексус» – як не у антикварів, так у ювелірів знайдеться.
Жаба з бузкового чароїту, срібляна жаба-попільничка за 2 тисячі баксів (козли!), бронзова потвора, дерев’яна жаба-нецке і діамантова зі смарагдовими очками. Зелені – як повиздихали! Пані Женя навіть вирішила поїхати до зоомагазину і купити справжню живу. І хай відьма казиться, як посеред ночі від квакання жахатиметься! Та здоровий глузд переміг і врешті-решт пані Женя придбала антикварну бронзову статуетку, трохи зеленувату від поважного віку. Зійде!
Єва-Марія упізнала візитерку. Байдужо кинула на стіл бронзову жабу, владним жестом відіслала набундючену перекладачку, спитала холодно:
– Не отямилася?
– Ой, прошу, не лізьте у мої справи! Завтра… приймете хлопця?
– Веди… – прошепотіла Єва-Марія і прикрила повіки.
Пані Женя поверталася додому, тільки одне ніяк втямити не могла: баба чула її настанови чи підло проспала, поки вона у деталях пояснювала, що саме та має передректи синові. Та перепитати не наважилася і тепер нервувалася: хоч би не схибила!
Та не тільки це дратувало. Чудовий план мав єдиний, проте дуже суттєвий недолік. Як перевірити, наскільки вправно ворожка виконає її завдання?! Збреше, сучка, що переказала слово в слово, а сама бозна-що наплете! «Хоч би Макс поділився…» – понадіялася.
Назавтра товклася на Костьольній, чекала на сина, інше бісило: та чого він там застряг?!
…Макс уявляв собі прихисток паранормальних сил прозорою льодяною печерою, викладеною з холодних кристалів байдужої всеохоплюючої інформації, посеред якої мала б сидіти худа бабця з сивими вусами і довгими-довгими руками, аби, не встаючи, дотягнутися до кристала в будь-якому її куті. Обвішана пір’ям боа товста некрасива жінка в задушливій кімнаті викликала лише глузливу посмішку: ідіот, знайшов, де поради шукати!
Усівся у крісло навпроти Єви-Марії, знизав плечима:
– Ну… Власне, я хотів дізнатися…
Єва-Марія прикрила повіки:
– Мовчи… Сама скажу.
– Зачекайте! – насупився. – Мені цікаві цілком конкретні речі. Якщо ви не в змозі…
– Конкретні? – довелося відьмі розплющити очі. Дивилася на Макса прискіпливо.
– Так! – занервував. – Не розповідайте про моє минуле. І тим більше про майбутнє.
– Чого ж тобі?
Макс кивнув: зараз! Сформулюю. Замислився. Ну, не питати ж прямо в лоба: тато відступить? Перестане контролювати моє життя? Чи доведеться вдаватися до більш радикальних заходів? І якби хто запитав Макса тої миті, що саме він вкладає у поняття «радикальні заходи», навряд би зумів відповісти щось конкретне.