Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 38

– Отак значить. Ну… І почекав би, поки повернуся. Обмізкували б.

– Зараз і обмізкуємо.

– Ну, добре, добре… – недобре так. Відірвав долоні від крісла. Підвівся важко і тільки тепер помітив на комоді біля дзеркала губну помаду шльондри Карен, що вона час від часу влаштовувала нардепу інтимні забави без небезпечних наслідків. Заступив комод, усміхнувся синові.

– Розібрався, значить, як фонд працює. То добре. І яку частку контролювати хочеш?

– Сто відсотків!

– Ні!

– Тобто? Ти мене весільним генералом туди посадив? Тоді я й дня там не лишуся! Невже ти й досі не зрозумів, тату? Я працюватиму тільки самостійно і незалежно від тебе. Навіть… у твоїй структурі.

– А десяти відсотків тобі мало?!

– Мені? Ти знущаєшся? Ті гроші йдуть людям. А інші…

– А інші – теж людям! Дуже потрібним, дуже поважним і дуже впливовим людям.

– І тобі?

Володимир Гнатович набундючився, забув про помаду Карен, загарцював по вітальні.

– Мені, не мені. Яка тобі різниця?! Певна частка – недоторканна. І це не обговорюється. Гроші йдуть… за призначенням. Благодійні акції, допомога оцим усім алкоголікам, наркоманам… На них – десять відсотків! І це теж не обговорюється. Є опікунська рада, а це не я один. Рада так вирішила. Крапка! – замовк, розстроївся. – Молодий ти ще… благодійністю займатися. Складна справа…

– А ти думав, я на сто тисяч гривень гречки бідахам накуплю і півроку радітиму? – Макс підвівся, стояв посеред вітальні, спостерігав за знервованим батьком.

Володимир Гнатович зупинився, обійняв сина.

– Ну… Годі, Максе. Свято… Рік новий. Разом відсвяткуємо чи назад летиш?

– З товаришем зустрітися маю. З ним, певно, і Новий рік зустріну.

– То й добре. Відпочивай. Я тобі номер забронював. Чи зі мною лишайся.

– Тату… Ми не про свята!

– Та чого ж ти такий упертий?! Усе «тату» і «тату»! Хіба я тобі зле зроблю? Подумаю… Подумаю і все вирішу. Аби впорався.

– Упораюся…

– Добре… Дай тиждень-другий. За день такі справи не вирішуються. Треба з людьми поговорити… Пояснити їм… – зиркнув на сина із прикрістю. – І що тебе муляє?

Макс усміхнувся тоскно.

– Та ні… Усе гаразд. Хочу справу… згідно з власною ваговою категорією. Я на середньоваговика не вчився. Моя вага – важка.

Чонган замахнувся на надважку Готель «Radisson SAS Royal». У «люксі» італійські меблі ар-деко 70-х років минулого століття. Китайцеві італійці по цимбалах! Статус. Сорочки-шкарпетки розкидані, посеред них коштовні цяцьки-гаджети – як і погубляться, Чонган нові купить. Не проблема!

– Дюк, друже! Мій перший секс! – знущається. Обнімає Макса, очі сміються.

– Ще раз згадаєш…

– Ані слова! Забули! – посмішка не торкається губ, зітхає-бідкається. – Та хіба таке забувається?…

– Ти став геєм? – дивується Макс.

– Чого б це? – Чонган врешті не втримується, регоче. – А ти? Я ж теж – твій перший секс. На чоловіків заглядаєшся?

– Чого б це?

– А… То добре! Тоді я спокійний. Як нап’юся до нелюдського скотства, ти мене… Так? Ти ж мене не зґвалтуєш?

І як його заспокоїти? Зґвалтувати, чи що?!

– Чонгане! Ти кому-небудь розповідав… про те наше наївне неподобство?