Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 119

– Зайве, тату. Я ж не хлопчик, – стримано обійняв тата. – Як справи? Як мама?

– Мама… скучила. Справи рухаються собі потроху. Заїхав, бо думав Августа навантажити трохи, а він у лікарні.

– Допомога потрібна? – Макс придивлявся до тата: ніби такий, як і завжди. А ніби й ні.

– Час маєш? Допоможи, бо не встигаю.

– Наказуй, – поблажливо. Сміх у душі: ні, більше тато не в змозі йому наказувати. Цікаво, здогадується, що саме змусило сина надовго залишити рідну землю?… Офіційна версія: подався у Гонконг слухати лекції відомого економіста Лан Сянь-піна. Невже вірить?

– У мене хлопець працював… Олександр Макаров… – почув голос батька, закляк, насторожився – що, що?

– Виробництво купив. Я через Новаковського держзамовлення для нього пробиваю. Треба б звозити Ярослава Михайловича на фабрику до Макарова, щоб на місці роздивився, що до чого.

– Радий буду… – Макс говорив, себе не чув. – …зустрітися з Ярославом Михайловичем. Тільки додому заїду, перевдягнуся.

Володимир Гнатович обійняв сина.

– Приємно… Що допомагаєш… Продовжуєш справу…

– Що це ти… Ніби приречений… – похмуро віджартувався Макс.

Провів батька до дверей. Додому не поїхав.

– У якій лікарні Закс? – наступав на секретарку. – Скачко до мене! Де вона? Чому я її й досі не бачу?!

– Юлія? – секретарку лякав спокійний категоричний голос шефа. – Звільнилася…

– Що?! – несподіванка за несподіванкою. Хотів було запитати: коли, чому? Насупився. – Адресу лікарні! Швидко!

Заксове бліде обличчя зливалося з білою подушкою. Тільки сині губи контрастом.

– Доброго дня, Максиме Володимировичу, – ледь чутно.

– Серце?

– Не вперше… Вночі спати не можу – оце погано. А так… оклигаю.

– Одужуйте, – формально. – А Скачко… Чому відпустили?

– А що я міг зробити? Відпрацювала два тижні й пішла.

– Чому?…

– Сказала: особисті причини. Шкода. Дуже вправна дівчина. Але я вже доручив кадровій агенції підшукати нову помічницю.

– Ви б краще на іншому зосередилися.

Закс аж відірвав голову від подушки.

– Ніяких хвостів, Максиме Володимировичу.

– А Макаров… І досі прекрасно почувається…

– Люди почали працювати наступного дня після нашої з вами розмови, – прошепотів Август кволо.

– Тільки не в тому напрямку! Я повернувся – а тут такі новини! Держзамовленням для фабрики Макарова нардеп Сердюк власною персоною займається.

– Ні, ні… До кінця осені Макарова на фабриці не буде. Повірте, без гарантованого результату люди за такі справи не беруться.

– Точно не буде? – перепитав. Задумався. – Але… навіщо тоді уся ця метушня із держзамовленням? Вона компрометує тата…

Август зиркнув вицвілими оченятами, відповів не менш холодно, ніж Макс:

– І відводить підозри від вас. Ваш дідусь… зацікавлений… у цьому.

– У чому саме? – не здавався. – Мене захистити чи батькову репутацію зіпсувати?

– Пану Перепечаю завжди подобалися складні багатоходівки, – вислизнув Август.

– А Новаковський? Новаковський дідові теж поперек горла?

– Новаковський не постраждає, – упевнено відповів Август. – Ви зараз його на фабрику Макарова повезете? Швидко знайдете… Двоповерхова споруда неподалік від прокуратури.