Читать «Таємниця підводного човна» онлайн - страница 81

Розділ 32

Останній, у якому попри те, що він короткий, багато говорять про вшанування героїв: від людей до птахів

Капітан замовк.

Зітхнув, ніби скинув з плечей дуже давній і дуже важкий тягар. Присів на поверхню свого човна, розвів руками.

— Ну, ось так.

— Що з… — Богдан запнувся, — зі скарбами цими робити?

— Спочатку передати в надійні руки. Ось хоча б Даниловому татові. Потім хай мудріші за нас люди далі розбираються. Чує моє серце, не рік це займе й не два. Без міжнародних скандалів не обійдеться. Експертизи різні, те, се, п'яте, десяте…

— А нам подяка, — не міг до кінця заспокоїтися Богдан.

— Може, подяка, щ погодився Данило — А може — й нічого. Тебе мало на руках носили? За золоту булаву, за Зміїну Голову? Слухай, хіба ми за цей час мало з тобою зробили? Так про нас книжку писати можна! Не одну, я так собі думаю! До речі, Бодю, тобі то вже точно гріх скаржитись! Скільки призів отримали ми за булаву козацького полковника Лиховія? А за унікальний діамант, захований сподвижниками Кармалюка?

— Можеш не соромити мене, — процідив Майстренко крізь зуби. Без тебе соромно.

— Правда соромно? — здивувався Данило.

— Поки не знаю, наскільки, — чесно признався Богдан. — Але зараз відчуття таке… Знаєш… Ну, пояснити не можу… Ось наче бабусю стареньку через дорогу перевів, сумку важку додому доніс. Вона тобі за це ні пари з уст, ні цукерки. Наче так і треба. З одного боку, образливо… А з іншого…

— Ти не за цукерку їй допомагав! — допоміг Данило скінчити другові думку.

— Бач, старий, ти мене завжди розумів! — ляснув його по плечі Богдан.

Потім вони потисли один одному руки. Далі всі троє разом з Капітаном затанцювали якийсь дивовижний танок перемоги. І лиш тоді почали вирішувати, коли ж з’явиться за ними голомозий Павло на своєму човнику і як подати йому знак — телефони в цьому місці все одно не знаходили покриття.

Ну, а далі все було так, як ви, напевне, й самі здогадалися.

Не дочекавшись Павла, хлопці вирішили діставатися до Корабельного мису самі. Капітан заперечив: свою команду він доправить сам, і то в найкращому вигляді. Тим більше, що Союзова, здається, приборкали, боятися нема кого, а отже — і критися.

Ось так саморобний підводний човен «Рибка» абсолютно легально, не граючись у піжмурки й не вдаючи із себе небачене морське чудовисько, навіть не занурюючись у воду, доплив до потрібного місця.

Данько з Богданом застали там дивну картину: сидів на прибережній гальці голомозий носань Павло і методично, наче виконуючи таємний наказ або його перетворили на зомбі, шматував гостряком відточеного морською водою каменя новесенький військовий човен. Правда, бінокль, Павлова гордість, валявся поряд цілісінький. Хлопці навіть не встигли спитати, хто це з ним так і що взагалі трапилось: побачивши їх, Капітана й «Рибку», Павло підскочив, закричав чи то з радості, чи з горя, а чи з розпачу, і рвонув щодуху до селища. Біг, не озирався, на крики не реагував. Навіть бінокля забув.

Потім його більше ніхто з них на бачив. Не хотів нікому на очі потрапляти. Та воно й зрозуміло…