Читать «Обережно, діти!» онлайн - страница 2

Тепер моє життя було просто клас! Плаваєш собі цілий день і гадки не гадаєш. Не встиг щось побажати смачненького, як мама поспішає тобі на допомогу. Шоколадки, цукерки, черешні без кісточок… Навіть бразильського горіха забажав, і його відшукали в новій крамниці «Делікатес». Привчають до екзотики. Єдине, чого не можу збагнути: чому мама так часто ласує солоними огірками?

– Мамі тепер треба добре харчуватися, – пояснював тато Софійці. – Братик мусить рости великим і здоровим.

– Але коли я хочу цукерок, ти кажеш, що від них не ростуть, – обурювалася Софійка.

«Це дівчатка не ростуть, а хлопчики ростуть», – подумав я і забажав морозива.

– Хочу морозива! – відразу констатувала мама, і через кілька хвилин тато побіг до магазину.

– Не забудь купити і мені «Шоколадний каштан», – вистромила Софійка голову із дверей.

– Тобі не можна. Лікар не дозволяє їсти холодне, – додав тато, перед тим як зачинився ліфт.

– Добре, що мамі можна, – схлипнула Софійка, витираючи рукавом носика.

Ці розмови мене аж ніяк не стосувалися. Я знав, що мені можна все, і спокійнісінько чекав на чергову порцію ескімо, як і раніше погойдуючись у своїх м’яких водах.

Моє життя залишалося б ще довго таким, якби не одна проблема: місця ставало дедалі менше.

Сьогодні я вирішив, що, може, вже було б варто глянути, як живеться там, поза моїм океаном. А ще, відверто кажучи, мені не подобалося, що в мене надто довгі нігті, які роздряпують обличчя, і довге, мов у дівчинки, волосся. Мені набридло, що ніхто не турбується про мій зовнішній вигляд, тільки про шлунок. Тому я почав діяти. Досвіду в таких справах у мене ще не було. Про всяк випадок спробував кілька разів сильніше випрямити ноги, розгойдатися і… Не встиг я ще про таке подумати, як там, з того боку, здійнялася метушня. Я зрозумів, що всі готувалися до виконання мого бажання. Спочатку я навіть втішився, а потім несподівано для себе засумнівався: «Ні! Сьогодні я надто сонний. Варто ще зачекати». Ніхто не зважав на те, що я передумав. Здається, вони там ще не зрозуміли, що мені сьогодні перехотілося до них. Для чого зайві стреси?! «Мені й тут непогано!» – уже вкотре переконував себе я. Та метушня не припинялася. До мене торкалися руками, вухами і ще якимись холодними апаратами, начебто я був невидимий. Довелося відразу показати своє Я. Якщо я сказав «не сьогодні», це означає «не сьогодні»! Я перестав реагувати на метушню, спокійно скрутився калачиком і задрімав.