Читать «Чорний красень» онлайн - страница 37

Він зачинив вікно і невдовзі з’явився на порозі.

— Розумієте, є тут одне «але», — знітився лікар. — Мій кінь весь день був у роз’їздах, і зараз йому конче треба відпочити. А на іншому поїхав мій син — по нього щойно прислали. Що будемо робити? Може, я поїду на вашому?

— Сер, він майже всю дорогу йшов учвал, і йому, як належить, треба дати відпочити. Та якщо ви вважаєте, що він здолає і зворотний шлях, то я не думаю, що мій господар став би вам перечити.

— Гаразд, — мовив лікар, — за хвилину я буду готовий.

Джон стояв поряд і гладив мене по шиї. Після бігу моє тіло аж пашіло.

Нарешті вийшов лікар із батогом у руках.

— Ця штука, сер, вам ні до чого, — зауважив Джон. — Чорний Красень і так буде бігти, поки не впаде. Ви, сер, постарайтеся з ним акуратніше. Мені б дуже не хотілося, щоб із ним щось сталося.

— Джоне, я думаю, все буде добре, — запевнив лікар.

А за хвилину Джон залишився вже далеко позаду.

Не розповідатиму вам, як ми поверталися до маєтку.

Лікар був важчим за Джона, та й у сідлі тримався значно гірше. Попри це, я робив усе, що міг. Митник на заставі тримав проїзд відкритим. Коли ми досягли пагорба, лікар пригальмував мене і сказав:

— А тепер, мій любий друже, трохи переведи дух.

Дуже доречна пропозиція, бо я біг так швидко, як міг.

Короткий відпочинок відновив мої сили, і невдовзі ми вже були в маєтку. Біля садової хвіртки на нас чекав Джо. Господар, який, мабуть, першим почув мій тупіт, стояв біля входу в маєток. Без жодного слова він повів лікаря до помешкання, а Джо завів мене до стайні. Як я зрадів поверненню додому! Ноги мої тремтіли від утоми, а сам я ледве дихав. На мені не було сухої волосинки, піт стікав по ногах, а тіло, за словами самого Джо, парувало, як чайник на плиті. О, бідолашний малий! Він був ще надто молодий і недосвідчений, а батька, який би допоміг порадою, послали чогось до сусіднього села, але я певен, що хлопчина старався, як міг. Він обтер мені ноги і тіло, але не накрив попоною, очевидно, вирішивши, що, коли я такий розпашілий, вона мені ні до чого. Потім він приніс мені відро води. Вода була холодна, але дуже смачна, і я випив її всю до краплини. Напоївши мене, Джо дав сіна, всипав зерна і, вирішивши, що зроблено все, пішов до себе. За якусь хвилю моє тіло пройняв дрож, і я почав замерзати. Нили ноги, ломило в спині, боліло в грудях, і взагалі почувався страх як кепсько. Я стояв у стійлі, тремтів і мріяв про теплу грубу попону, як ніколи доречну. Мені хотілося, щоби поряд був Джон, але нас розділяли вісім миль, тому мені не залишалося нічого іншого, як лягти на підстилку і спробувати заснути. Минуло чимало часу, перш ніж перед дверима почулися Джонові кроки. Все моє тіло боліло, і я важко застогнав. А вже за мить Джон стояв, схилившись наді мною. Я не міг розповісти йому, що відчуваю, та Джон і так, здається, все чудово зрозумів. Він накинув на мене кілька грубих попон, приніс із дому теплої води і замішав мені теплого пійла. Я випив і, напевне, поринув у сон.

Цілий день Джон ходив як у воду опущений і раз за разом бурмотів собі під ніс: