Читать «Рiднi дiти» онлайн - страница 133

Катя підійшла ближче і уважно слухала, дивлячись на професора,— як він гарно говорить!

Професор захопився своєю улюбленою темою.

— А про квіти ви знаєте,— він звертався вже до дітей — Каті, Льоні, Асі і, забувши про їхні роки, говорив, як з дорослими: — Зараз нам доручили розробити велике положення — це буде постанова самої Ради Міністрів. Подумайте, Рада Міністрів схвалить постанову про впровадження квітів у побут людей! От! — Він підняв палець угору. — Аякже! Ми йдемо до комунізму — наше життя мусить бути красивим, благородним, і це все можливо, це все в наших руках! Правда? — Він поклав руку на плече захопленої його словами Каті. —Ми з вами мусимо зробити прекрасний сад!..

Прекрасний сад!

Другого дня цілий вечір Катя і Льоня сиділи і малювали план прекрасного майбутнього саду, бо Петро Петрович пообіцяв прийти і разом з ними все розробити, а вони хотіли підготуватися до його приходу.

— Оце буде алея,— пояснювала потім йому, трохи хвилюючись, Катя, — отут, навколо піонерської лінійки, можна посадити порічки, агрус і малину. Отут вишні і сливи, а яблуні на цьому кутку, правда? Клумби з квітами мусять бути скрізь, а на лінійці, навколо щогли з прапором, найголовніша — як зірка, правда? А отут, за яблунями,— Катя трошки почервоніла,— отут ми посадимо тютюн.

— Тютюн? — здивувався Петро Петрович. — Навіщо?

— А він вечорами так добре пахне,— тихо пояснила Катя.— І потім ми зріжемо листя, і у нас буде власний тютюн,— сказала вона зовсім розгублено. — Я вмію складати папуші.

— Хіба у вас палять цигарки? — засміявся Петро Петрович. Але Катя вже опанувала себе.

— Ні, — засміялася й вона. — Ми подаруємо його дорослим. Ну, в госпіталь... Ну, нашим шефам... Хіба це погано?

Петра Петровича навіть зворушила ця дівчинка з таким розумним щирим обличчям,— і він не тільки погодився, але й палко підтримав її бажання посадити тютюн.

Він вніс кілька поправок до плану.

— Дубки треба тут посадити між кущами, щоб затінок кущів беріг деревця від сонця й спеки. А потім, навпаки, дубки оберігатимуть ягоди. А от яблуні на хорошому місці. Лінійку треба трошки посунути, щоб не так близько до альтанки. А загалом добре! Ходімо розміряємо.

Вони ходили порожнім подвір'ям — Петро Петрович, Катя, Льоня, Ася, Тоня й інші діти — і вже бачили майбутній сад.

Катя весь вільний час від занять віддавала цьому саду. Вона читала книжки, які давав їй Петро Петрович, вона виписувала з журналів усе, що стосується розведення квітів, плодових дерев, і тоді ж заснували гурток юних мічурінців, а її обрали головою.

Гаряча робота почалась навесні.

Вона нікому про це не казала, але вона мріяла, щоб цей сад хоч трошки нагадував той далекий колишній їхній сад біля школи, який насадив її батько. Вона згадувала — і там багато хлопчиків і дівчаток — школярів працювали коло саду.

Вона ніколи про це не казала. Може, вона й не пам'ятала добре, як там було, але їй так хотілося, щоб і тут швидше стало рясно-рясно, зелено-зелено. Щоб швидше високо-високо виросли каштани і тополі і щоб молоді дубки, які вона посадила з Льонею і Ванею, були швидше кремезними дядьками-дубами, а яблуні і груші щоб аж гнули свої віти від великих наливних плодів.