Читать «Аномальна зона» онлайн - страница 22

Професор пройшов уперед iще метрiв з п’ять, зупинився, завмер, нiби намагаючись почути чи вiдчути щось таке, чого не чули i не вiдчували iншi. Тодi розстебнув сумку, витягнув власноруч сконструйований прилад. Основою його була рамка з мiдного дроту, яку Вiктор, котрий не раз бачив цей прилад у дiї, називав «пекельною машинкою». То була герметично закрита коробочка з вмонтованим у неї датчиком. Працювало все це на звичайних батарейках. Приладнавши рамку у спецiально зробленi пази, Горбатько покрутив ручку, налаштовуючи прилад на робочий стан, повернувся до гурту:

— Зараз нiхто до мне не пiдходить, ясно?

— Працюйте, Iвановичу, працюйте, — махнув рукою Шамрай.

Пiсля цього професор Горбатько з головою поринув у процес проведення бiолокацiї. Спочатку вiн провiв рукою над рамкою. Потiм — пiд нею. Постояв, похитав головою, тодi почав повiльно, приставними кроками, рухатися вперед, тримаючи прилад з рамкою перед собою. Жора знову налаштував фотоапарат, клацнув. Вiктор прикипiв поглядом до професора.

Зробивши з десяток крокiв уперед, Горбатько завмер. Потiм посунувся ще на кiлька сантиметрiв — i знову зупинився. Тодi позадкував. Почаклував над «пекельною машинкою», повернувся праворуч, повiльно рушив у бiк колишнього сiльмагу. Далi рухався, не зупиняючись, тодi розвернувся на сто вiсiмдесят градусiв i почав «прасувати» протилежний бiк, ближче до порожнього постаменту. Нарештi зупинився, кивком голови запросив Вiктора i Жору пiдiйти ближче.

— Дивiться, — сказав вiн, коли чоловiки наблизилися. — Ви бачили таке?

Тепер вони всi разом точно повторили його маршрут, рухаючись у такт з професором. Спочатку нiчого не вiдбулося, а тодi рамка почала смикатися, ще крок — i вона закрутилася довкола власної вiсi з такою силою, наче на неї хтось спецiально дув. Те ж саме повторилося, коли трiйця посунула до сiльмагу. Аналогiчно — коли трiшки наблизилися до порожнього постаменту.

— Бачили? — очi професора шалено блищали. — Земне випромiнювання в цьому мiсцi дуже сильне. Я б сказав, що ми з вами стоїмо зараз на краю дуже глибокої трiщини в земнiй корi. Ось так вона пролягає! — Горбатько провiв рукою неправильну ламану лiнiю. — По сутi, Вiкторе, все, що знаходиться по краях цього розламу, цiлком може вважатися аномальною зоною. Болить голова, Георгiю?

— Ага, — фотограф знову потер скронi. — Коли чесно — не стiльки болить, скiльки паморочиться. Я наче трiшки п’яненький. Грамiв сто, не бiльше.

— Зi мною все в порядку, — Шамрай знизав плечима. — Не знаю… Неспокiйно якось на душi, це правда. Але тут мало хто спокiйним буде.

— У цього мiсця важка енергетика! — категорично заявив професор. — Не тiльки тут, де ми зараз стоїмо, — вiн для певностi тупнув ногою. — Взагалi, як менi здається, бiльша частина цього населеного колись пункту розташована на перетинi геопатогенних зон. Тут сiтка Хартмана, якщо можна так висловитися, трiшки щiльнiша, нiж будь-де. Словом, кожен iз вас, та i я разом з вами, вiдчуває аномалiї по-своєму.

Бiльше Вiктора Шамрая в колишньому селi Пiдлiсному нiчого не тримало.