Читать «Аномальна зона» онлайн - страница 128
Андрій Кокотюха
— У вас дуже гарно виходить, — голос дiвчини звучав глухо i тихо.
— Дякую. Тодi рухаймось далi. Цi страшнi люди не могли прийти до вас, бо бiля вас постiйно знаходилась мiлiцiя. Чому? Тому, що ви зникали в паралельному свiтi? Нашiй мiлiцiї хоч би з реальним свiтом впоратись. Отже, чому? Бо ви, Тамаро, дали пiдписку про невиїзд. Ви якимось чином причетнi до кримiнальної справи — вбивства Григорiя Пiддубного, на утриманнi якого, вибачте, жили останнiм часом. Ось тут давайте трошки зупинимося, коли ви не проти…
— Проти! — вигук прозвучав хоч рiзко, але так само неголосно.
— Так нечесно, — Шамраєвi здалося: докiр з вуст Березовської зiрвався щирий. — Нечесно, Тамаро. Ось Вiктор дозволив торкнутися його недалекого минулого. Повiрте, вiн не хотiв би цього згадувати не лише при стороннiх, а навiть наодинцi з собою. Вашого минулого я теж торкнуся лише трошки. Слава Богу, своєю справою я займаюся давно, тому приблизно уявляла, куди i кому подзвонити, аби дещо про вас дiзнатись. Ось, власне, наша i в першу чергу моя помилка: збираючи iнформацiю про оточення вбитого, його друзiв i особливо — ворогiв, вашу персону ми чомусь залишили на пiзнiше. Iнакше про вашу, Тамаро, мрiю стати артисткою я б дiзналася набагато ранiше. Коли маєш справу з людиною, надiленою лицедiйськими здiбностями, починаєш уважнiше прислухатись i придивлятись до її слiв та дiй. Вашi батьки справдi були вiдселенi з Пiдлiсного разом з iншими за кiлька мiсяцiв до вашого народження. Потiм, коли ви пiшли в перший клас, батьки розiйшлися. У кожного з них своє життя, i жоден з них, знову вибачте, навряд чи мiг виконувати батькiвськi функцiї належним чином. Ви з мамою часто переїжджали з мiсця на мiсце залежно вiд того, кого вона обирала вашим наступним, гм, татом. Вам, таким чином, дуже рано захотiлося самостiйностi. Ви пiсля школи перебралися до Житомира, якийсь час мешкали в далекої родички, вона ж i привела вас до Галини Горбанської. Та, своєю чергою, нахвалювала колегам здiбну дiвчинку. Потiм, рiк миючи пiдлогу в житомирському театрi, куди вас вдалося прилаштувати вчительцi, ви час вiд часу виходили на сцену в масовках. Пiсля того, вирiшивши брати штурмом iнститут, подалися до Києва — i провалились. Далi, коли б охота, можна робити припущення, спираючись на розрiзненi факти. Та зараз нам вистачить того, що стриптизерку i за сумiсництвом — повiю на прiзвисько Артистка в одному з київських клубiв випадково надибав Григорiй Пiддубний, — на мить Кiра перевела подих i продовжила: — Вiн не належав до любителiв солоденького. Просто вiзит до того клубу став у той вечiр логiчним продовженням якихось дiлових переговорiв. Як ви, Томо, знайшли до нього пiдхiд — не знаю. Та дуже скоро Пiддубний взяв вас пiд своє крило i привiз назад до Житомира, якнайдалi вiд потворних спокус столичного життя. Багато хто каже, Томо, що ви таки дiйсно вiдчували до Григорiя якiсь почуття. Спочатку — вдячнiсть, потiм — симпатiю, прив’язанiсть, кохання, що це було?