Читать «Аномальна зона» онлайн - страница 126

— Вибачте, але все, що зараз тут вiдбувається, справдi нагадує театр. Провiнцiйний i дуже дешевий, — тепер Тамарi вже не було перед ким стримувати накопиченi емоцiї.

— Дуже добре ви вiдгукуєтесь про рiдний театр, — якимось дивним тоном промовила Березовська. — Дуже добре, Томо. Раз провiнцiйнi театри такi дешевi, чому ж ви так палко хотiли грати саме в рiдному, провiнцiйному, житомирському? Та ще й уроки брали в однiєї вiдомої акторки. Цi уроки, бачу, дуже допомогли. Я навiть дивуюсь, Тамаро.

— Я теж, — озвався зi свого мiсця Шамрай.

— Чому… чому ви дивуєтесь? — Тома мимоволi теж стишила голос.

— Дивуюся, що ви передумали бути актрисою. У вас талант. Добре виходить. Та й фантазiя нiчого собi. Сiдайте, поговоримо.

Тамара Томiлiна слухняно опустилася на софу.

17

Тепер стояла тiльки Кiра Антонiвна Березовська.

Вирiшивши зберегти iнтимнiсть обстановки, жiнка залишила освiтлення таким як є, зняла окуляри, подихала на них, старанно витерла скельця, готуючись говорити, вдягнула їх i повернулась до Вiктора.

— Тiсний свiт, скажiть? Це я про Галину Григорiвну, про Горбанську. Я ж мiсяць тому з нею познайомився, навiть статтю написав. Вона у нас з Космосом тепер контактує, ти не знала, Томо?

— Я читала, — коротко вiдповiла дiвчина. — Я взагалi останнiм часом уважно читала вашу газетку. Менi шкода Галини Григорiвни. Не думала… Давно таке з нею?

— Не знаю. Я не лiкар, — вiдповiв Вiктор.

— Але рокiв п’ять тому, коли Горбанська займалася з вами, вона вважала вас дуже талановитою дитиною i готувала до вступу в театральний iнститут. Вона була бiльш притомною, чи не так? — швидше констатувала факт, нiж запитала Кiра. — Бачите, як воно в життi сплiтається: спочатку Вiктор, виконуючи професiйну роботу, познайомився з учителькою, потiм, причому дуже скоро, з її ученицею. Прикметно, що обидвi виявилися, м’яко кажучи, того, — Березовська постукала пучкою зiгнутого вказiвного пальця по лобi. — Шамрай звик мати справу з такими людьми, вислуховувати подiбнi iсторiї. Друкуючи їх, газета непогано, як для Житомирщини, заробляє, i мiцно тримається на ногах. Криза на вас точно не позначиться, правда, Вiкторе?

— Так точно, — погодився Шамрай. — Коли непевнi часи, наш народ здебiльшого саме таке читає. Вiдповiдей шукає. Не полiтикам же вiрити, їй-Богу…

— Неправильно, але мудро, — кивнула Березовська. — Коли реальний свiт хапає за горло, тисне на мозок i жити в ньому стає неможливо, люди свiдомо чи пiдсвiдомо тiкають у свiт паралельний. Наприклад, ви, Вiкторе. Ви ж саме так i вчинили чотири роки тому. Можна двома словами розказати Тамарi вашу iсторiю? Без того, що трапилося з вами влiтку двi тисячi четвертого, я б особисто нiколи не вирахувала, що пережила Тамара восени двi тисячi восьмого, цiєї осенi. А отже, як наслiдок, я б нiколи не дiзналася, що з нею трапилось.

— Хiба «пережила» i «трапилось» — не суть одне й те саме? — Тамара далi почувалася не дуже впевнено, бо не знала, до чого все це вiдбувається i чим воно небезпечне для неї. Одначе трималася вже не так скуто: все ж таки вiдчувала себе причиною усiх подiй.