Читать «Повний місяць» онлайн - страница 194
Андрій Кокотюха
— Сам вийдеш із лісу?
— З тайги виходив. А що таке?
— Нас не повинні бачити разом. Наскільки я собі уявляю, оця колія виведе тебе через ліс на той бік Сатанова, який ближчий до твоєї хати. Ми ж гак зробили. Виберешся?
— Розберуся.
— Ларису я завтра знайду. Сам розумієш, почуте сьогодні повинно в тобі вмерти. Навіть дружині…
— Не маленький.
— Нещерет за віком був, як нам обом. А теж язик свербів розказати комусь. Через це проколовся. Тому для свого ж спокою, Вовче, й для спокою жінки з дитиною будь обережний. Взагалі, зараз краще затаїтися. Крім Сомова ти нікому не потрібен. Війна, людей кругом шукають. Цілуватися не будемо?
Ігор раптом зрозумів — побачив Андрія лише сьогодні зранку, проте знає, здається, тисячу років. Обійми вийшли кумедними й досить незграбними — у обох погано діяли правиці.
А потім Вовк зник у темряві, розчинився серед дерев.
Поправивши кашкета, міцніше примостивши його на голові, Левченко й собі вирушив зворотним шляхом.
Назад марш–кидок вийшов на диво скорим. Ішов, не плутаючи, ніби місяць таки вів його згори, вказуючи правильний напрямок. Вибравшись майже туди, звідки вони йшли, до залишків старого муру, лиш тепер глянув на годинник. Час ніби рухався стрімко й повільно водночас: показувало за чверть дванадцяту.
Осідлав мотоцикл. Абияк тримаючи кермо, запустив мотор.
Їхав не до себе в управу — до Стефанівни. Щось підказувало: треба саме туди, не помилиться.
Так і є.
У вікнах — світло. Біля хвіртки — «вілліс», водій за кермом, двоє автоматників поруч. Побачивши мотоцикл, всі троє стрепенулися, солдати схопили зброю напереваги. Левченко заглушив мотор, махнув лівою рукою:
— Вільно, бійці! Де той, кого ви катаєте, начальство?
Його провели всередину. Спершу вглядів бліде, стурбоване лице Поліни Стефанівни. Лиш тоді глянув на гостя — невисокого, чимось віддалено схожого на тхора майора НКВД, котрий підвівся з–за столу йому назустріч.
І приготувався розповідати йому свою, продуману за час, поки йшов лісом, цілком правдиву версію подій.
Чомусь вірив: поки його не вислухають, ця людина–тхір не дасть команду карателям починати те, за чим вони приїхали.
А місяць за вікном далі не ховався за хмари. Світив, ніби підбадьорюючи.
Та лишався віднині й назавжди його, Андрія Левченка, головним та надійним спільником.
Післямова
Перший успішний експеримент, у рамках якого в людини прижилися трансплантовані від тварини органи, провели в Білорусі. На початку третього тисячоліття, конкретніше — в середині так званих «нульових» років, у клініці Мінська жінці пересадити тканини щитовидної залози кроля. Тепер хвора може відмовитися від замісної гормональної терапії, якої потребувала після перенесеної операції — хворіла на рак. Про це світові повідомив професор Білоруського державного університету медицини Станіслав Третяк. За його словами, цей експеримент над людиною був першим у світовій практиці, котрий завершився вдало.
Збіг обставин неймовірний. Згадану операцію провели рівно за шістдесят років після подій, описаних у романі, який ви щойно прочитали. І, що найцікавіше — майже вісімдесят років потому, як про реальність подібних експериментів заговорили в тогочасній Європі. З подачі вчених, котрі представляли нову, десяти років не стукнуло, державу під назвою Радянський Союз.
