Читать «Повний місяць» онлайн - страница 193

Андрій Кокотюха

— Небезпечно. Ми ж ніби не знайомі…

— Познайомитесь. Сомова, бач, нема. Винних у його жорстокому вбивстві аж двоє. Одного я вистежив і героїчно застрелив. Іншого збиратимуть по шматках. Думаю, особливо небезпечного злочинця Георгія Теплова, котрого дозволено вбити на місці без суду при першій же нагоді, впізнають. Ніхто за ним не заплаче. Бач, за один день скільки злочинів розкрито та злочинців ліквідовано.

— Дуже довгий день.

— О, мені теж так здалося. Годиться, гарно в нас усе складається?

— Ніби, — Ігор знизав плечима, потім знову кивнув на сейф. — Лишається зрозуміти, що робити з цим хазяйством.

— Я тобі й це поясню, — порившись у кишенях, Андрій знайшов запальничку. — Скажу тобі, Вовче, чого з цим хазяйством уже ніхто ніколи не зробить. Ні радянська влада, ні німці. Нових людей за розписаними там схемами, інструкціями та підказками більше не робитимуть. Ніколи й ніде, хочеться вірити. Вивалюй все сюди.

— Куди?

— А ось вали просто під ноги! Побачимо, як воно горить.

Орудуючи тільки лівою, Вовк вигріб картонні папки й клітчасті зошити, спустошивши всі три полиці сейфу. Завмер, явно чекаючи подальших указівок.

— Сходи, глянь там, за периметром. Місяць ніби повний. Навіть якщо помиляюсь, все одно добре видно. Знайди, де там валяється Жора. У нього при собі було кілька папок. Збери їх. Або — що лишилося. Неси сюди. Тут нічого знайти не повинні.

— А як питатимуть, що було?

— Я звідки знаю? Теплий переховувався. Був у нього якійсь там зв'язок із Нещеретом Антоном Савичем. Він же його застрелив, бо зустрілися в умовному місці, чогось не поділили. Моя версія, Вовче. Кому треба — хай іншу склепає. Я змучився сьогодні. Ти правий, день надто довгий. Шуруй.

Незграбно розвернувшись, Ігор пішов назовні.

Присівши біля стосу зваленого докупи паперу, Левченко подивився на купу при тьмяному світлі ліхтарика, котрий досі на диво жив. Потягнувся рукою до верхньої.

Взяв.

Поклав на коліно. Потягнув за шворку, збираючись розпустити.

Зупинився.

Сплюнув.

Кинув назад, навіть не розгортаючи. Нічого не зрозуміє, для чого голову морочити. Чи треба йому таких знань, не вирішив ще. Й не збирався думати над цим у майбутньому.

Експериментів над людьми досить у цій країні й без «Повного місяця».

Хай буде так.

Клацнула запальничка. Вогник лизнув сухий картонний край, розкуштував, швидко посмакував. За кілька хвилин біля розчахнутого сейфу чаділо кострище, зжираючи в пекучому вогні всі гидкі таємниці цього моторошного місця. Котре так і не стало колискою нових людей.

Він сидів й мовчав, коли повернувся Вовк, підкинув у вогонь паперові трофеї мертвого бандита Теплова.

Вони якійсь час дивилися на вогонь, намагаючись розгледіти щось загадкове в сполохах, котрі тінями відбивалися на облуплених, частково зруйнованих стінах.

Дочекавшись, поки все догорить, Андрій підвівся, розкидав чоботом попіл. Потоптався для певності на невеличкій купі. Легенько хлопнув Ігоря по лівому плечу.

— Гайда. Нам тут робити більше нема чого.

… Територію перетнули, не обмінявшись більше жодним словом. Вже коли дісталися місця, звідки починалася колія, Левченко запитав: