Читать «Повний місяць» онлайн - страница 144

— Троє, — озвалася Катерина.

— Троє, — виправився Грім. — Живих — двоє. Третій, Калина, тяжко поранений був. Зараження крові. Помирав довго, Катерина в себе ховала, в криївці.

— У хаті? — здивовано перепитав Левченко, миттю зрозумівши поведінку Липської, коли зайшов до неї в двір.

— Просто під вашими носами, — тепер Грім посміхнувся. — У нас був летючий загін. Влітку за наказом військового штабу крайової групи відправилися сюди, аби перевірити можливості для передислокації в совєцький тил більших підрозділів армії.

— Для чого?

— Боротьба триває, Левченко.

— Нехай. Значить, начальника міліції Тищенка, на чиє місце я прийшов, ваші вбили?

— Мої хлопці, — кивнув велетень. — Потім відійшли в інший район. Там потрапили в засідку. Місцеві поляки донесли совєтам. Ті прислали НКВС. Вирвалося нас троє. Думали — Калина доживе. Він дотягнув сюди, до Сатанова. У нас Катерина — надійна людина. Але якби ще вчасно полікувати… Тополя на міну наступив, казав уже… Я ось у капкан.

— Ти до діла ближче, Громе. До діла. Звідки міна, чому капкан? Про яке місце ти ведеш? І головне: як усе це пов'язане з тим, хто вбиває людей біля Сатанова?

Велетень витягнув ногу перед собою.

— Тоді помагай, Андрію. Сам би впорався, мабуть. Не відразу, але не аж такий слабий. Тільки ж тебе сам Бог послав, бачу. Хоч у Бога ти й не віриш, всує згадуєш. Зате я повірю тобі. Бо Катя сказала — тобі вже хтось довіряє. А не всякому совєцькому наші довіряться нині.

— Вона говорила про Ларису. Дружину того вбитого чекіста.

— І про неї начуваний від зв'язкової. Наша подруга не підпустить близько аби кого. Вирішила ввійти в довіру до жінки москаля, начальника НКВС, аби через неї знати його плани. Коли потім каже: наша вона, та пані вчителька. Думками наша. Каже Катя — вона вірить тобі. Якщо наша людина тобі вірить, значить, з тобою можна щось мати.

— Дякую. Розібралися.

— Тоді не сиди, помагай, а я розповім все по порядку.

Розказав.

Зовсім уже довірливо, наче своєму. Ніби й не тримав на мушці парабелума ще кілька хвилин тому.

Видно, теж розпирало — так поділитися хотів.

3

Улітку, як пояснив Грім, не перестаючи при цьому визволяти себе з капкана, крайова група УПА–Південь почала спроби формувати на території тоді ще зайнятого німцями Поділля свої повстанські відділи.

Воювали не лише з гітлерівцями. Серйозним противником виявилося червоне партизанство. Ліси довелося ділити з ними, і партизанам таке сусідство не сподобалося. По суті, як зрозумів Левченко, слухаючи й постійно перепитуючи свого нового товариша, повстанці та радянські партизани воювали кожен на два фронти — як із німцями, так і один із одним. Значна частина партизанських загонів керувалася безпосередньо з головного управління НКВС в Москві, тож підтримку вони мали потужну. Слід також зважити, що на той час — і Андрій досить добре це знав, — партизанські групи вже підтримували зв'язки з крупними з'єднаннями. По суті, були повноцінною армією в німецькому тилу, контролюючи окремі території.