Читать «Енн у Домі Мрії» онлайн - страница 12

— Можеш сміливо довірити її Дорі, — сказала Марілла. — Ця дівчинка розумніша й обачніша за більшість матерів, яких я знаю. У певнім сенсі вона — просто диво. Не те, що інша, вітрогонка, яку я виховувала.

І Марілла всміхнулася до Енн поверх миски із салатом. Виглядало на те, що вітрогонка їй усе-таки миліша.

— Гарні вони малі, ці двійнята, — підтакнула пані Рейчел, коли Деві з Дорою вийшли і вже не могли почути її слів. — Дора така працьовита й жіночна, і Деві став дуже тямущим хлопчиною. Це вже не той колишній халамидник.

— Ніколи в житті я не була така розгублена, як у ті перші півроку, що він тут прожив, — визнала Марілла. — А потім я, напевне, просто звикла до нього. Останнім часом його цікавить господарювання. Він просить мене з наступного року дати йому опікуватися фермою. Можливо, я так і зроблю: оскільки пан Баррі більше не братиме її в оренду, нам доведеться влаштовуватись по-новому.

— Енн, тобі випав такий гарний день для весілля, — мовила Діана, закриваючи широким фартухом свою пишну шовкову сукню. — Кращого не могло бути, навіть якби ти замовляла його за каталогом «Ітонз».

— Забагато грошей витікає з нашого острова в цей «Ітонз», — роздратовано озвалася пані Лінд. Будучи ревною противницею спрутоподібних універсальних крамниць, вона ніколи не втрачала нагоди публічно заявити про свої погляди. — А щодо тих каталогів, то це тепер — Біблія ейвонлійських дівчат, будьте певні. Вони сидять над ними щонеділі, замість читати Святе Письмо.

— Ними дуже зручно бавити дітей, — спробувала виправдатися Діана. — Фред і мала Енн-Корделія можуть годинами розглядати картинки.

— Я бавила десятьох дітей без каталогу «Ітонз», — відрубала пані Лінд.

— Годі вам, не сваріться через каталог «Ітонз», — весело мовила Енн. — Це ж найвизначніший день мого життя. Я така щаслива, і хочу, щоб усі довкола теж були щасливі.

— Я сподіваюся, дитино, твоє щастя триватиме довго, — зітхнула пані Рейчел. Вона справді щиро цього бажала й вірила, що так і буде, хоч і боялася, що так відверто виявляти своє щастя — значить кидати виклик Провидінню. Енн, заради її власного добра, слід було спустити з небес на землю.

І все одно старими сходами, укритими домотканим килимом, зійшла того вересневого полудня щаслива й вродлива наречена — перша наречена в Зелених Дахах — тендітна, з ясними очима й букетом троянд у руках, оповита невагомим туманом серпанку. Гілберт, що чекав у вітальні, дивився на неї з любов’ю і захватом. Нарешті він міг назвати її своєю, цю звабливу, кохану Енн, що її серце завоював після довгих років терплячого очікування. Це до нього вона йшла в білім весільнім вбранні. Чи гідний він її? Чи зможе зробити її такою щасливою, як сподівається? Що, як він не виправдає тих надій, котрі вона покладає на чоловіка?.. Але вона простягнула йому руку, їхні погляди зустрілися, і сумніви щезли, поступившись місцем радісній упевненості. Вони належать одне одному, і хай що чекатиме їх у майбутньому, це вже ніколи не зміниться. Вони звіряли одне одному власне щастя — і нічого не боялися.